"Дороги сплелись в тугой клубок..."
Щоденні читання відбили у мене бажання виписувати враження про прочитане. Це зовсім не означає, що книги не хочеться якомога глибше обдумати, чи те, що це вкрай моє заняття стало рутиною, зовсім ні. Але новин з усіх фронтів, іспити, та і робота настільки виснажили що хочеться не розмірковувати вголос, а писати про книги, не про новини ж писати? На них вже після ночей перекладів, подекуди по 3 години сну на 2 дні-не лишилося сил. Коли по вінця набрався горя, більше вже немає куди. Ти сповнений до останку. Але зараз читаю Семюеля Клеменса і трохи відхожу. Гарні книги нарешті знову зі мною. Точніше, велика домашня бібліотека. Треба і себе поволі змушувати писати, що думаєш, що тобі твориться. Але за роботою це навряд чи вийде. Зараз як ніколи думаєш про спокій. А він навіть вже і не сниться.
