***
Німий фільм Александра Медведкіна "Счастье" (1934) - це пародія на соцреалізм, але дуже моторошна пародія.
"На папері" він має зображувати контраст між антигуманною "дожовтневою" Росією, де головний герой щокроку стає жертвою експлуатації, і справедливим та конструктивним "новим порядком", де сумлінні колгоспники мають щедру винагороду. Замлілий "мужичок" Хмирь, якого різні здирники мало не заморили голодом за царя, а в Першу світову "сім разів убивали в Карпатах", важко адаптується до нового порядку, навіть найпростішу колгоспну роботу виконує абияк і очевидно не ідентифікує себе з "соціалістичним" колективом. Від страху злиднів Хмирь краде на полі жменю соломи й намагається її "обмолотити", але його ловить на гарячому зразковий партієць із симпатичним обличчям і, замість покарати, ставить сторожем елеватора - охороняти спільний урожай. Гуманність товаріща зумовлює психологічний перелом головного героя - Хмирь стає ревним захисником колгоспного майна, рятує колгоспних коней із пожежі, організованої "недобитим ворогом", викриває останнього і таким чином "покутує" свої гріхи перед "спільнотою трудящих". В останніх епізодах Хмирь демонстративно викидає старий пошарпаний одяг, щоб із новим костюмом одягти нову роль - "щасливої радянської людини".
Так-от, цей послідовно карикатурний лубок - настільки карикатурний, що навіть соцреалістичний пафос тут виглядає трешово і бурлескно* - напханий деталями, від яких у нашого сучасника мурашки по шкірі. Наприклад:
- після щедрого врожаю царська адміністрація забирає в Хмиря все зібране зерно, іншу їжу та гроші; а ще за кілька сцен - жахливо схудлий, схибнутий від голоду герой власноруч теше собі труну; мимоволі згадуєш про живих скелетів, які за якийсь рік до виходу фільма мільйонами блукали на найродючіших землях Союзу;
- сцена крадіжки та таємного молотіння колгоспної соломи - теж асоціації з Голодомором; правовірний партієць, який так гуманно прагне "перевиховати" Хмиря - дзеркальне відбиття своїх реальних прообразів, озброєних наганами проти опухлих "розкрадачів народного майна";
- доки Хмирь-вартовий ловить ґав на елеваторі, ціла зграя "недобитків" (піп, черниця, різні шахраї та маргінали) намагається викрасти частину врожаю. Дуже показово, що "підривна діяльність" фізично потворних, аморальних, дегуманізованих "ворогів народу" полягає не в збройному повстанні, вбивстві чиновника чи хоча б підпаленні сільради - ні, кожен із них намагається відштовхнути інших, щоб через просвердлену дірку наточити в мішечок трохи борошна! Елементарна логіка підказує, що так поводяться хіба що люди на грані голодної смерті**.
Гарний аналіз фільму - зокрема, відстеження його пародій на Довженка й Ейзенштейна - є тут:
Приключения пародии в стране большевиков
____________________________________________
*У 1934-му куркулів уже не було, але ще були письменники та режисери, які час від часу тролили мейнстрім. Чи дозволив би соб Медведкі загравати з каноном, скажімо, на три роки пізніше?
**Інша річ, що ці істоти в порядному соцреалістичному творі не мають бути схожими на людей - соцреалізм, у єдності етики та естетики, прирівнює їх до шкідливих тварин-паразитів, яких треба знищувати для загального добра.
"На папері" він має зображувати контраст між антигуманною "дожовтневою" Росією, де головний герой щокроку стає жертвою експлуатації, і справедливим та конструктивним "новим порядком", де сумлінні колгоспники мають щедру винагороду. Замлілий "мужичок" Хмирь, якого різні здирники мало не заморили голодом за царя, а в Першу світову "сім разів убивали в Карпатах", важко адаптується до нового порядку, навіть найпростішу колгоспну роботу виконує абияк і очевидно не ідентифікує себе з "соціалістичним" колективом. Від страху злиднів Хмирь краде на полі жменю соломи й намагається її "обмолотити", але його ловить на гарячому зразковий партієць із симпатичним обличчям і, замість покарати, ставить сторожем елеватора - охороняти спільний урожай. Гуманність товаріща зумовлює психологічний перелом головного героя - Хмирь стає ревним захисником колгоспного майна, рятує колгоспних коней із пожежі, організованої "недобитим ворогом", викриває останнього і таким чином "покутує" свої гріхи перед "спільнотою трудящих". В останніх епізодах Хмирь демонстративно викидає старий пошарпаний одяг, щоб із новим костюмом одягти нову роль - "щасливої радянської людини".
Так-от, цей послідовно карикатурний лубок - настільки карикатурний, що навіть соцреалістичний пафос тут виглядає трешово і бурлескно* - напханий деталями, від яких у нашого сучасника мурашки по шкірі. Наприклад:
- після щедрого врожаю царська адміністрація забирає в Хмиря все зібране зерно, іншу їжу та гроші; а ще за кілька сцен - жахливо схудлий, схибнутий від голоду герой власноруч теше собі труну; мимоволі згадуєш про живих скелетів, які за якийсь рік до виходу фільма мільйонами блукали на найродючіших землях Союзу;
- сцена крадіжки та таємного молотіння колгоспної соломи - теж асоціації з Голодомором; правовірний партієць, який так гуманно прагне "перевиховати" Хмиря - дзеркальне відбиття своїх реальних прообразів, озброєних наганами проти опухлих "розкрадачів народного майна";
- доки Хмирь-вартовий ловить ґав на елеваторі, ціла зграя "недобитків" (піп, черниця, різні шахраї та маргінали) намагається викрасти частину врожаю. Дуже показово, що "підривна діяльність" фізично потворних, аморальних, дегуманізованих "ворогів народу" полягає не в збройному повстанні, вбивстві чиновника чи хоча б підпаленні сільради - ні, кожен із них намагається відштовхнути інших, щоб через просвердлену дірку наточити в мішечок трохи борошна! Елементарна логіка підказує, що так поводяться хіба що люди на грані голодної смерті**.
Гарний аналіз фільму - зокрема, відстеження його пародій на Довженка й Ейзенштейна - є тут:
Приключения пародии в стране большевиков
____________________________________________
*У 1934-му куркулів уже не було, але ще були письменники та режисери, які час від часу тролили мейнстрім. Чи дозволив би соб Медведкі загравати з каноном, скажімо, на три роки пізніше?
**Інша річ, що ці істоти в порядному соцреалістичному творі не мають бути схожими на людей - соцреалізм, у єдності етики та естетики, прирівнює їх до шкідливих тварин-паразитів, яких треба знищувати для загального добра.