Нотатка до 290-річчя
Кожен сковородознавець, що себе поважає, мусить написати щось подібне: "Загальновідомо, що Григорій Сковорода ніколи не артикулював своєї не лише національної, а й етнічної приналежності, не був народолюбцем і патріотом у звичному для етнографічної моделі самоусвідомлення сенсі. І усталеним аргументом у цьому контексті є мова його творів."
Народ, Сковорода помер у 1796 році, а сформувався як відомий нам філософ ще до 1770-х. Перші частини української "Енеїди" вийшли в 1798 році. Аби Сковорода бодай теоретично міг "проартикулювати" "етнографічну модель самоусвідомлення", він мав би в п'ятдесятирічному віці прочитати трактат двадцятивосьмирічного Й. Ґ. Гердера "Про походження мови" (звичайно, всі слобожанські хазяї, в чиїх маєтках зупинявся мандрівний філософ, мали його на полицях!), дуже ним перейнятись, покинути всі свої попередні проекти й самостійно вибудувати ідеологічну конструкцію романтичного націоналізму, яку пів'Європи будувала десятиріччями. Або стати Котляревським - на 47 років за себе молодшим - і писати сентиментальні водевілі чи стьобний бурлеск. Або просто з філософа стати етнографом (знов-таки, випередивши мейнстрім років так на шістдесят) і писати не відгуки на Діонісія Ареопагіта, а дослідження з демонології слобожанських Палажок і Филимонів.