Вірш після інтронізації

[ferike]

Йдемó, і ця хода невпинна -
Неначе танець на жаринах...
Та нас іде, на щастя, двоє,
І рівно ногу за ногою
Ми ставимо на битий шлях,
І не лишає сліду зброя
На наших чолах і очах.

За нами - обриси примар
І той неважений тягар,
Який не схожий на хреста.
І ці зневоднені міста,
В яких тебе знайти несила,
Де жару квітка золота
Багато днів моїх спалила.

Попереду ж - цілющий дощ,
І сотні кілометрів прощ
До обрію пройти лишилось.
І гострий, наче шабля, стилос,
Чека терпляче на листок,
І дивний спокій в серці виріс,
Неначе в ґрунті колосок.