Мілена Рудницька
Оригинал взят у freya_victoria в Мілена Рудницька
"Мілена Рудницька була чи не найбільш знаною політичною постаттю в міжвоєнній Галичині. Голова потужної громадянської організації - Союзу Українок, ефективний представник українців у польському Соймі, невтомний оборонець українських справ на міжнародних форумах (завдяки їй Ліга Націй принаймні pro forma звернула увагу на голодомор 1932-1933 рр.), блискучий публіцист, тонкий политик і далекоглядний спостерігач світових процесів, борець за демократичний політичний устрій, одна з перших відкритих критиків інтегрального націоналізму та фашизму, холоднокровний аналітик комунізму."
"Мілена Рудницька, на відміну від інших громадських активісток свого покоління, зрозуміла, що жіноча участь в громадській науковій та політичній праці вимагає усвідомлення фемінізму. Саме фемінізму в значенні намагання жінок, не міняючи свого власного автономного "Я", брати участь у всіх проявах людського життя. У зв'язку з тим, що на початку ХХ ст. фемінізм ідентифікувался з політичним радикалізмом та сексуальною розкутістю (звісно, що може бути радикальнішим за жіночу сексуальну розкутість? :D - FV), від нього відмахувались навіть найактивніші діячки жіночих організацій.
М. Рудницька натомість була феміністкою, розуміючи, що рано чи пізно у політикові, науковцеві чи громадському діячеві побачать саме "жінку" - крізь призму маскулінних поглядів. Вона співпрацювала з чоловіками як рівна з рівними, без реверансів у бік більшого знання чи практики в мужчин, що так болісно вражають сучасника у листуванні деяких чільних жінок із чоловіками. Її тон у спілкуванні з провідними політиками - дружній, рівний, без поклоніння."
"Рудницька гостро виступала проти всякого авторитарного режиму. Однією з перших засуджувала політичний тоталітаризм, усі форми фашизму, а після особистої зустрічі з Генералісимусом Беніто Муссоліні написала дуже критичну статтю, спрямовану проти "італійського експерименту".
Так само гостро виступала проти проявів авторитаризму в українській громаді. Після Другої світової війни висловила думку, що ті українські громадські чи політичні діячі, які навіть з оправданих міркувань оборони населення співпрацювали з німцями, не повинні обіймати будь-які чільні посади в діаспорних організаціях. Ця думка не була популярною."
"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.124-128
Критичну статтю проти "італійського експерименту" я б охоче прочитала, але, на жаль, не знайшла в інтернеті.
"Мілена Рудницька була чи не найбільш знаною політичною постаттю в міжвоєнній Галичині. Голова потужної громадянської організації - Союзу Українок, ефективний представник українців у польському Соймі, невтомний оборонець українських справ на міжнародних форумах (завдяки їй Ліга Націй принаймні pro forma звернула увагу на голодомор 1932-1933 рр.), блискучий публіцист, тонкий политик і далекоглядний спостерігач світових процесів, борець за демократичний політичний устрій, одна з перших відкритих критиків інтегрального націоналізму та фашизму, холоднокровний аналітик комунізму."
"Мілена Рудницька, на відміну від інших громадських активісток свого покоління, зрозуміла, що жіноча участь в громадській науковій та політичній праці вимагає усвідомлення фемінізму. Саме фемінізму в значенні намагання жінок, не міняючи свого власного автономного "Я", брати участь у всіх проявах людського життя. У зв'язку з тим, що на початку ХХ ст. фемінізм ідентифікувался з політичним радикалізмом та сексуальною розкутістю (звісно, що може бути радикальнішим за жіночу сексуальну розкутість? :D - FV), від нього відмахувались навіть найактивніші діячки жіночих організацій.
М. Рудницька натомість була феміністкою, розуміючи, що рано чи пізно у політикові, науковцеві чи громадському діячеві побачать саме "жінку" - крізь призму маскулінних поглядів. Вона співпрацювала з чоловіками як рівна з рівними, без реверансів у бік більшого знання чи практики в мужчин, що так болісно вражають сучасника у листуванні деяких чільних жінок із чоловіками. Її тон у спілкуванні з провідними політиками - дружній, рівний, без поклоніння."
"Рудницька гостро виступала проти всякого авторитарного режиму. Однією з перших засуджувала політичний тоталітаризм, усі форми фашизму, а після особистої зустрічі з Генералісимусом Беніто Муссоліні написала дуже критичну статтю, спрямовану проти "італійського експерименту".
Так само гостро виступала проти проявів авторитаризму в українській громаді. Після Другої світової війни висловила думку, що ті українські громадські чи політичні діячі, які навіть з оправданих міркувань оборони населення співпрацювали з німцями, не повинні обіймати будь-які чільні посади в діаспорних організаціях. Ця думка не була популярною."
"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.124-128
Критичну статтю проти "італійського експерименту" я б охоче прочитала, але, на жаль, не знайшла в інтернеті.