Зузанна Гинчанка "Май 1939"
Это стихотворение Зузанны Гинчанки было опубликовано 1 июля 1939 в журнале "Литературные ведомости" (Wiadomości Literackie) рядом со статьей о природе итальянского фашизма. До начала Второй Мировой оставался 61 день.
"Май 1939"
То надежда ко мне приходит,
то вновь я лишаюсь сна.
Так много всего происходит -
Что-то будет: любовь иль война.
Вот знаки, что будет война:
комета, газет сообщенья.
Вот знаки, что будет любовь:
сердца стук, головы круженье.
Ночная блеснула комета.
Любовью полна весна!
Дневная вышла газета.
Нет, не любовь. Война!
Полной весенней луною
навеяны сны мои вновь.
Весна, ты полна войною!
Нет, не война то. Любовь!
Каждый день, пробираясь сквозь точки,
сообщения разум толкует.
Обрываю с цветков лепесточки:
любит... не любит... ревнует...
Плодоносна! Волшебна! Весна,
от других я тебя отличаю.
Что бы ты с собой ни несла
все приму от тебя, принимаю.
На распутье майском, в тревоге,
у дорог расходящихся, дальних
я стою, но обе дороги
все ж ведут до дверей финальных.
Грусти туча нависнет порою,
вьются вести ниточкой длинной.
Пойду ли, пойду ли горою?
Или пойду - долиной?
Перевод Анастасии Векшиной
"ТРАВЕНЬ 1939"
То сповнить мене надія,
а то нема супокою.
Відчутно диха стихія -
коханням, а чи війною?
Є знаки війни близької:
комета, чутки, промови.
Є знаки також любові:
серце і млість виняткова.
Комета на небі чорнім,
газета в руках щоденна.
О весно любовна! Чом ні?
Ні, не любовна. Воєнна!
Ось повня весняна скресла -
і снами війнула повня.
О весно, воєнна весно!
Ні, не воєнна. Любовна!
В газетних додатках зранку
усе між рядків читаю,
ворожачи на рум’янку:
шанує... любить... кохає...
Тож ти при надії, весно,
на інші весни не схожа!
Чого б мені не принесла,
усе я прийняти зможу.
На цьому розхресті, в маї,
в незгоді доріг двоїстих,
обидва шляхи приймаю,
шляхи до останніх істин.
Зажура мов хмара диму,
по радіо вісті линуть.
Чи верхом, чи верхом йтиму,
чи йтиму в долину?
(Переклад Наталії Бельченко)
Оригинал:
____________________________
"Maj 1939"
Raz wzbiera we mnie nadzieja,
raz jestem niespokojna.
Zbyt wiele rzeczy się dzieje -
coś przyjdzie: miłość lub wojna.
Są znaki, że przyjdzie wojna:
kometa, orędzia, mowy.
Są znaki, że przyjdzie miłość:
serce, zawroty głowy.
Kometa błysnęła nocna,
gazeta nadbiegła dzienna.
O wiosno, wiosno miłosna!
Nie, nie miłosna. Wojenna!
Pełnia nadeszła wiosenna
i snów ze sobą naniosła.
O wiosno, wiosno wojenna!
Nie, nie wojenna. Miłosna!
Czytam codziennie dodatki,
wnioski z dodatków snuję,
obrywam na kwiatkach płatki:
kocha… lubi… szanuje…
Brzemienna! Wróżebna! Wiosno
inna od innych wiosen!
Cokolwiekbyś mi przyniosła,
wszystko przyjmę i zniosę.
Na maju, rozstaju stoję
u dróg rozdrożnych i sprzecznych,
gdy obie te drogi twoje
wiodą do spraw ostatecznych.
Tęsknota nadciąga chmurą,
wieści przez radio płyną.
Czy pójdę, czy pójdę górą,
czy pójdę - doliną?