Про Майдан
На нас отруйні лягали роси,
Нам смерть ворожі несли навали,
Нас котували серпи та коси,
А ми вставали, завжди вставали!
Пани і хани, червоні й білі
В нас розчинялись, як в морі злива,
Тут навіть сильні були безсилі,
Бо всіх здолати нас неможливо! ©
Я ніколи не був прихильником якоїсь політичної партії. В душі я анархіст. Я завжди проти влади. Просто якась влада мені неподобається більше, якась менше. Так.Я був в 2004 році на Майдані. В наметах не ночував, " Так Ющенко !" не кричав, помаранчеві стрічки не в*язав. Носив з собою жовто-блакитний прапор і чесно співав Гімн України. Я зовсім цього не соромлюся і з впевненістю можу сказати - що то була одна з найвизначніших і найкращих подій за поки що прожитих мною 27 років. Зовсім не розумію людей, які цураються того що там були, зовсім не розумію людей, які кажуть, що Майдан чіго не приніс, зовсім не розумію людей, які кажуть , що все то було даремно. Тоді народ не вибирав Ющенка і його "любих друзів" ( хоча , як на мене,відкинувши істерики все ж таки в його президенстві , тобто в тому, що він зробив , було немало хорошого і правильного), народ вибирав самих себе як націю, що здатна на більше ,ніж сидіти по домівках , лоскати насіння і казати "моя хата скраю". Люди повірили що вони частина держави. Важлива частина власної держави. Яка має гучне слово. Хай те, як потім цим всім розпорядилися політики, буде записано на їх совісті, а краще зачитано в розстрільному приговорі ( я відразу казав, що я анархіст) , але кожен хто там був хай ніколи не забуде як то було відразу там, в перші дні, до того часу, коли бути там стало модно, до того часу, як це стало чиїмось самопіаром.Згадайте ту відкритість один до одного і рішучість будь що стояти до кінця. Згадайте ту толерантність і вічливість. І ту гордість, що ви відчували не за себе, а за тисячний і тисячний натовп навколо.
І ще . Хай як би це жорстоко не звучало, але революціям потрібна кров. Потрібні мученики і посмертні герої. Бо без їх могил надто швидко все забувається за побутовими проблемами.