Про Кавказ19. На крилах
Нехай все тоне, задихається,
А ти лети, лети, лети, лети...
Лети, лети
Хай твої сили не скінчаються,
Лети, лети, лети, лети...
Про Кавказ19. Привіт, Вірменія!
Про Кавказ19. Напівколом
Про Кавказ19. Автентичне
Про Кавказ19. Нічний Єреван
Про Кавказ19. Озеро
Про Кавказ19. Уроки історії
Продовжую розповідь про нашу з Оленкою подорож по Кавказу, яка відбулася навесні минулого року. Тоді ми відвідали Вірменію та знову Грузію. Сьогодні розповім вам про поїздку на південний схід Вірменії, до міста Ґоріс (Գորիս).
Але будемо відвертими, метою нашої поздки був не сам Ґоріс, ми дуже хотіли покататися на одній з навдовших канатних доріг в світі, що називається "Крила Татева" (Տաթևեր»), яка розташована неподалік. Але сточатку нам таки потрібно було добратися до Ґоріса.
Зробити це не так вже і важно. З району залізничного вокзалу Єревану ( черерез перехід під коліями треба перейти) кожного ранку ( 9:00) відправляються маршрутки до цього населеного пункту. Проїзд коштує 2500 драм ( 150 гривень десь), їхати 250 кілометрів, приблизно. По часу це десь 4-5 годин, що лякало трохи Оленку, та і мені не імпонувало .... з моїми то ногами. Але на диво вийшло не так важко то перенести як здавалося.
А все через краєвиди.. вони тут просто неймовірні. Дуже шкода, що камеру я залишив в наплічнику, що їхав в багажнику. Виїхавши з Єревану ми години півтори десь їхали з шикарним видом на Арарат, потім проїхалися навіть ... от не повірите, по території Азербайджану. Всі чули, мабуть про азербайджанський регіон Нахічевань (Naxçıvan),який відокремлиний від " Великої землі", тобто не має ( не мав) кордону з територією Азербайджану. Так от, є ще менший екскклав на території Вірменії...Село Кяркі (Kərki), або вірменською Тіґранашен (Տիգրանաշեն).
Відповідно до юрисдикції Азербайджану, село є ексклавом й досі входить до його складу (хоча фактично не контролює його з травня 1992 року).
До Карабаського конфлікту (1992 року) в селі проживали переважно азербайджанці, тепер переважно біженці вірмени з Баку та Гянджі (Gəncə́).
Фото нижче було зроблене під час технічної зупигки в якомусь містечку. Здається це було містечко Занґакатун (Զանգակատուն).
Далі були просто неймовірні гірські серпантини... гори просто не ймовірні на межі зими і весни... мрію колись проїхатися тут на авто.. так, щоб біля кожного стовпа зупинятися і фоткати.
Дорога, на диво зовсім не погана була. Потрусило тільки останній відрізок десь з годину.
Дорога сюди відносно нормальна, бо Ґоріс доволі важливий транспортний вузол у Вірменії.
Місто розташоване на перехресті трьох великих трас: на Єреван, на Ханкенді (Xankəndi) (раніше в невизнану НКР , тепер територія, що контролюється кацапомордими "миротворцями". Вірменська назва Степанакерт (Ստեփանակերտ)) та через Капан до Ірану.
Отож, добралися ми до Ґоріса. Вийшли, відразу купити квитки назад до Єревану на наступний ранок ( і правильно зробили. бо ніфіга б не влізли) , розпитали про таксі до Татевської канатної дороги. Нам сказали 12000 драм ( 710 грн). Ми подякували і прогулялися квартал. Знайшли якогось дідуся/таксиста що погодився нас повозити за 10000 драм ( 600 грн). Пізніше ми дізналися, що це десь половина його місячної пенсії.
За ці гроші він завіс нас в хостел де ми забронювали житло ( Zanger Hotel можу порадити. Хороше розташування, колоритно, шикарний сніданок, дуже радушний господар і милі мурахи в номері))). Заплатили тоді ми за ніч 606 грн), почекав поки ми скинемо речі і зберемося, потім відвіз нас до нижньої станції канатної дороги, висадив, поїхав до верхньої станції канатки, тобто до Татевського монастиря, почекав поки ми спустимося туди на канатці з півгодини, потім ще годину почекав нас, поки ми лазили по монастирю, далі відвіз нас до Чортового мосту, почекав поки ми полазимо там, потім чекав поки ми полазимо біля Арснадзорського дозору... і повернув в готель. 600 грн. За три години. Такі ціни.
Але почнемо з канатки, куди нас довіз таксист ( він , доречі, в Україні служив... там всі таксисти служили в Україні свого часу))).
Отже вибравшись з таксі ( навіть наплічник там кинули) ми помчали купувати квитки на канатку.
Поки Оленка стояла в черзі, я вийшов зробив пару фоточок з видового майданчика ресторану, що розташований поруч.
Панорамку от вам звідси. Клікається.
А це от ціни на покататися на "Крилах Татева" на той момент. З весни 2019 року особливо нічого не змінилося.
Купили квитки на найближчий вагончик помчали на нього, щоб не спізнитися. Наскільки помчали, що я не помітив скляних дверей на виході від кас в ресторан і гарненько так приклався в них лобом. Аж в очах потемніло. Я , мабуть, був не першим хто так стуканувся ( клейте на скляні двері і стіни наклейки! На роботі я так пару раз мало не вгатився) , бо в ресторані доволі швидко зорієнтувалися і винесли мені пакет з льодом.
Отак от я з льодом на лобі і камерою в руці поїхав на одній з найдовших канатних доріг світу.
Інженерна споруда «Крила Татева» ( Зараз вона перейменована в "Ворота Татева"(Տաթևի դարպասներ) простягається на 5,7 км над глибокою й живописною ущелиною річки Воротан (Որոտան), поєднуючи два села: Алідзор (Հալիձոր)(неподалік від єреванської траси) та Татев (Տաթև), розташоване поблизу монастиря. Найбільша висота над ущелиною складає 320 м. Кабіна, що вміщує 25 пасажирів, рухається з максимальною швидкістю 37 км/год, проходячи шлях від точки відправлення до точки призначення за 12-17 хвилин . Підтримують кабіни 6 тросів (по три на кожну - два несучих, один для приводу). Основний привід дороги - два електродвигуни - один основний, один резервний. Також конструкція оснащена дизельним двигуном, який підключається у випадку припинення подачі електроенергії. Працездатність канатної дороги забезпечується навіть при вітрі силою до 70 м/с ( не не як у Тирані ).
Відчуття не передати. Це і страшно і прекрасно.
Це ми десь на масимальній висоті над рівнем землі. 320 метрів.
Краєвиди навколо просто неймовірні. 12 хвилин пролетіли неймовірно швидко.
От ми наближаємося до старовинного Татевського монастиря.
Спорудження канатної дороги обійшлось у $18 млн, її будівництво фінансували в основному приватні фонди. Для місцевих жителів проїзд канатною дорогою буде безкоштовним.
Але таксист нам доніс перевірену інфу. що то всьо бандюки місцеві. І дорогу побудували і монастир ремонтують. Ніби так замолюють гріхи.
Відкриття канатної дороги, збудованої швейцарською фірмою «Гаравента» (Garaventa Group), відбулося 16 жовтня 2010 року.
Охоронець на нижній станції канатки, зважаючи на те, що я постраждав від їхніх скляних дверей дозволив залишитись на платформі і зробити кілька кадрів відбуваючого вагончика.
Ми ж перевіривши на парковці таксиста з моїм наплічником вирушили досліджувати Татевський монастир.
Татевський монастир (Տաթև) - монастир Вірменської Апостольської Церкви, Заснований у IX столітті.
Існує два варіанти перекладу назви Татев з грабару (давньовірменської): «дай крила» або «лети».
Політичний центр Сюнікського царства, починаючи з IX століття. Населення монастиря в X столітті становило близько тисячі чоловік. У XIII столітті монастир збирав податки з 680 навколишніх сіл і прагнув розширювати свій вплив, на ґрунті чого навіть виникали конфлікти з місцевим населенням. Один з найважливіших центрів науки й освіти у Вірменії (XIV-XV ст.).
Сильно постраждав від землетрусу в 1931 році. В наш час монастир діє, на території ведуться відновлювальні і реставраційні роботи. Монастир відкритий для відвідування без обмежень.
Головна архітектурна споруда монастиря - Церква св. Погоса і Петроса (X століття), була побудована в 895-906 роках.
Церква св. Григорія (Սուրբ Գրիգոր Լուսավորիչ եկեղեցի) (IX століття) примикає до головної церкви з південної сторони. Відповідно до хроніки, церква була побудована 1295 замість більш раннього будинку, побудованого в 836-848 рр. сюнікським князем Пилипосом та зруйнованого землетрусом 1139 року. Храм відновлений наприкінці XIII століття Орбелянами.
А це Надбрамна церква Аствацацін (XI століття). Має вертикально орієнтовані пропорції, що рідко зустрічається у вірменській архітектурі. Всередині невелика куполоподібна зала з нішами в усіх стінах, крім західної.
«Гавазан»(Գավազան) - колона, що коливається. Встановлена 904 року у дворі, поблизу житлового приміщення монастиря. Є унікальним витвором вірменської архітектури та інженерної думки того часу. Це восьмигранний кам'яний стовп (вісім метрів заввишки), увінчаний хачкарами (Хачка́р ( խաչքար, дослівно «хрест-камінь») - різновид вірменських пам'ятників, кам'яна стела з різьбленим зображенням хреста) встановленими на різьбленому карнизі. Від сейсмічних коливань, і навіть від дотику людської руки стовп може нахилятися і самостійно повертатися в початкове положення. Коливання цього маятника попереджали населення монастиря про землетруси, а також про наближення ворожих військ.
Та і взагалі, тут є на що подивитися.
Наприклад на краєвиди зі стіни монастиря.
Панорамка ось.
Хачкари, вмуровані в стіну храму.
Велична і вражаюча споруда.
Каняка зовсім не пожалкував, що ми вирішили сюди з'їздити. Тішуся,що Оленка наполягла.
Стандартне джерело зі "цілющою водою".
Обійшли все. Вздовж і в поперерек. І по колу ще).
За цими горами знаходиться Карабах.
Доплатили таксисту тисячу драм ( 60 грн), щоб він звозив нас трохи вище монастиря. Не те. щоб той кілометр контував тих грошей, але от не шкода. Бо і таксист сподобався і вид просто бомбезний...
Якась дитяча художня школа вивезла сюди дітей помалювати.
Вирушили назад до Ґоріса. По дорозі нас чекало ще дві атранції. Одна з них так званий "Міст Диявола".
Чортів міст або Сатани камурдж (Սատանի կամուրջ) - природний міст довжиною близько 30 метрів і шириною близько 50-60 метрів. Висота моста над поверхнею річки - близько 50 м. Розташований в найглибшій частині ущелини - на глибині в 700-800 метрів.
Природний міст протягом століть утворювався з травертину і гарячих мінеральних вод з температурою близько 250 С °, джерело яких знаходиться там же, прямо під мостом. Скупчення травертину по обидва боки річки і утворюють природний арочний міст, що складається на безлічі сталактитів. Стіни ущелини пофарбовані мінеральним джерелом в рожевий, жовтий і зелений кольори. Мінеральні джерела, що знаходяться прямо під мостом, впадають безпосередньо в річку Воротан (Որոտան).Гаряча вода мінеральних джерел природного моста створила басейни і має цілющі властивості. У стародавні часи вірменські багатії відвідували печеру під мостом в літні місяці, щоб прийняти цілющу ванну. На місці стародавніх басейнів біля джерел створені невеликі ванни, де населення нині використовує воду в лікувальних цілях. Згідно з традицією, що пройшов під мостом очікує щасливе життя
Я от і зараз не до кінця може зрозуміти. Бачили ми той міст.. чи просто погулялися ущелиною. Все так не явно і підзаросло. Але красиво). Одна з тих цікавинок, де твою уяву має підштовхувати гід, щоб зрозуміти що ж ти побачив.
Наступна наша зупинка була біля маленької стежки, що вела до невеличкої споруди на фоні гір.
В ущелині Арснадзор (Воротанська ущелина) прямо над гірською кручею зберігся сторожевий пункт - третій в ланцюжку сигнальних башт, створеного колись в Зангезурських горах на випадок ворожого нападу. Помітивши ворога, дозорні в далекому Корнідзорі били на сполох, звістку підхоплював дзвін в Хоте, потім дозорний пункт в Арснадзорі і, нарешті, великий дзвін Татевского монастиря, звук якого розносився по навколишніх долинах на 50 кілометрів. Вороги перерізали ланцюжок оповіщення, коли знищили дзвін в Хоте. Сьогодні в дозорному пункті в Арснадзорі збереглася ротонда з ланцюгами, які колись утримували дзвін.
Ну і краєвиди...
Панорамка зроблена біля ротонди. Клікається, як завжди.
Вирушили до Ґорісу. Вид на місто з сусідньої гори.
Про прогулянку ж самим місто я розкажу наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Booking тимчасово завершив свою реферальну програму, тож знижку ( суттєву, до 39 $) ви можете отримати тільки за одним з моїх реферальних лінків. Потрідно зареєструватися на AirBnb через посилання www.airbnb.ru/c/shuras1 - і отримати плюшки. Ну і мені трохи перепаде).
Оригінал публікації ось туточки