Про Вільнюс. Частина сьома. Нетуристична
У Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно,
Ще був тойді... От як на те
Не вбгаю в віршу цього слова...
Про Франфуркт-на-Майні. Частина перша. Нічна
Про Вільнюс. Частина перша. Ужупіс
Про Будапешт
Про Сараєво. Частина перша. Туман
Про Вільнюс. Частина друга. Нічна
Про Бєлград. Частина перша. Знайомство з містом
Про Вільнюс. Частина третя. Вуличне мистецтво
Про Сараєво. Частина друга. На межі двох культур
Про Мостар
Про Бєлград. Частина друга. Фортеця
Про Франфуркт-на-Майні. Частина друга. Галопом по Європі
Про Вільнюс. Частина четверта. Хто рано встає...
Про Дубровнік і Котор
Про Вільнюс. Частина п'ята. Варта і висота
Про Сараєво. Частина третя. Контрасти
Про Вільнюс. Частина шоста. Під і над хмарами
Про Сараєво. Частина четверта. Нічна
Про Вільнюс. Частина сьома. Тракай
Про Сараєво. Частина п'ята. Ритуальна
Про Бєлград. Частина третя. Сумбурна
Ні, ну треба щось з цим робити. На дворі вже на всіх парах мчить 2018-й, а я я все ше не можу дописати про відпустку осені 16-го... Так що поки є сили і натхнення продовжимо...
Після повернення з Тракаю, в нас ще залищалося купа часу до вечора. І сили ( як не дивно) ще залишалися.
Тож відразу від вокзалу ми пішли бродити містом.
Цього разу пішли новим маршрутом.
Прогулялися повз Остру браму, або, як її ще називають "Ворота світанку". Про неї згадував, доречі, Тарас Шевченко в тій поемі, частинка якої в епіграфі. Зазвичай туристи через неїпроходять в центральну частину міста, ми ж пішли на захід.
Тут Вільнюс не такий культурний і прилизаний, як на туристичних маршрутах, але від того не менш душевний.
Дійшли до Церкви Серця Ісуса. Виглядає вона якою трохи підзакинутою. В навколишніх будівлях хостіп якийсь.
Далі побачили ще один закинутий костел. Назви його я не знайшов, нажаль.
Поруч непоганий оглядовий майданчик. Не знав про нього раніше.
Примудрилися єбенями спуститися до Вільняле і Ужупіса відповідно. Не буду вкотре розказувати про цю Вільну Республіку). Тільки я писав про неї вже два рази.
Але зазначити що тут суперськи ніколи не завадить.
Башточка Костелу свв Франциска І Бернарда.
Вхід в один з найкрасивіших храмів столиці Литви ( на мою думку) Церква св. Анни. Люблю неоготику.
Поруч доволі дивна скульптура... особисто мені вона нагадує катки, якими в'язні концтабору Майданек вкатували дорогу...
Трошки погуляли по Бернадинському саду ( це від костелу назва пішла)...
І подерлися підніматися на гору Трьох хрестів.
Я був тут вперше, хоча задумка залізти сюди була давно. Тут кращий вид ніж з пагорбу Гідемінуса...
Особливо в такому чудовому надвечірньому світлі.
А ще над містом полетіли повітряні кулі. Відтоді маю ще одну маленьку мрію...
Спускатися пішли на іншу сторону , бо мали на меті відвідати одне місце. Але про то пізніше.
А поки полюбувалися геометрією паркової естради...
Знайшли якийсь напівзакинутий стадіон...
... і знайшли таки ( три дні шукали) Костел св. Петра і Павла (Vilniaus Šv. apaštalų Petro ir Povilo bažnyčia). Веліна дуже хотіла його побачити. На то в неї особисті причини.
Але і я не розчарувався, бо всередині він просто розкішний. Все втутрішнє оздоблення виконано в основному різбленням по мармуру. Білому... це просто не передати . Красиво дуже...
День закінчувався ... і ми вирішили сходити ... на кладовище.
Пару кілометрів кружляння елітним приватним сектором (ще раз подякуємо maps.me ) ...
... і ми добралися до до цвинтарю Антакалніо (Antakalnis). Це величезне старовинне кладовище, де поховано як визначних місцевих діячів ( в основному часів Російської імперії) так і пантеон солдатів різних воєн.
Потрапили ми сюди в "саме той" час. Сутеніє. Людей немає. Могильні камені відкидають величезні тіні... каркає самотній крук...
Моторошно.
Але найбільшим враженням тут стало поховання польськіх вояків, що загинули під час Польсько - Радянської ( ну, хто добре вчив історію?) війни 1919-1920 рр. Яри засипані однаковими хрестами, які стоять рівними рядами... майже 1600 поховань...
Назад ми вже поверталися на автобусі.. сили покинули нас.
Але повечерявши і трохи відпочивши я я ще трохи навіть фоткати пішов. Але ті фото ви вже бачили.
НА наступний день Веліна мала повертатися в Київ, я ж мав летіти у Франкфурт. Але зранку ми ще погуляли трохи. Про це наступного ( сподіваюся скорого) разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Оригінал публікації ось туточки