Про Вільнюс. Частина четверта. Хто рано встає...
Блукали ми по місту після школи,
Сміялись в березневі ручаї,
А, щоб зробити човник паперовий,
Ми чистий аркуш в зошиті взяли.
Про Франфуркт-на-Майні. Частина перша. Нічна
Про Вільнюс. Частина перша. Ужупіс
Про Будапешт
Про Сараєво. Частина перша. Туман
Про Вільнюс. Частина друга. Нічна
Про Бєлград. Частина перша. Знайомство з містом
Про Вільнюс. Частина третя. Вуличне мистецтво
Про Сараєво. Частина друга. На межі двох культур
Про Мостар
Про Бєлград. Частина друга. Фортеця
Про Франфуркт-на-Майні. Частина друга. Галопом по Європі
Подивився я тут і зажахався. Про ще осінній тріп, я останній раз писав майже 2 місяці тому. А ви ,мабуть, чекали... ночей не досипали. Виправляюсь.
Так от. Хто рано встає, той заблукати в чужому місті має більше шансів.
Ну, припустимо, заблукати мені у Вільнюсі (принаймі в центральній його частині) вже трохи важкувато, але відсипатися ми точно не збиралися. Веліна хотіла побачити якомога більше, та і я не люблю втрачати час на сон в подорожах, завжди кажу, що на роботі потім відісплюсь.. ну або на тому світі.
Отож раненько ми вирушили гуляти не туристичними тропами.
Жили ми в хостелі " Jamaica" ( дуже раджу, доречі). А знаходиться він якраз поряд з пам'ятником Шевченку. Такому молодому. От. Вночі, коли поверталися з центру, хтось випер йому вазон на голову. Нажаль не зафоткав. Темно було, камеру діставати ліньки. На ранок же, вазончик чинно стояв вже в ногах Кобзаря.
Роздивилися пам'ятник двом незрозумілим тьоткам. Пам'ятник теж незрозумілий і страшненький трохи. Вночі я б не пішов його розглядати).
Пішли порозглядади Костел всіх святих...
... і занурились в лабіринт зовсім не парарадних, але затишних і колоритник вуличок столиці Литви.
Несподівано ... писанка. Каюсь, не знаю, це місцева традиція якась, чи таки пам'ятник українській писанці. Хоча візерунок дивний.
Бродимо без мети, не туристичними маршрутами. Люблю так пізнавати місто. Без плану, без мети. Так найкраще пізнаєш його атмосферу.
Архітектура зовсім різна.
Хоча.. Мета у нас таки була. Ми шукали будинок, в якому жив Бродський і кафе "Нерінга", яке він описав в одному зі своїх віршів.
Время уходит в Вильнюсе в дверь кафе,
провожаемо дребезгом блюдец, ножей и вилок,
и пространство, прищурившись, подшофе,
долго смотрит ему в затылок.
Потерявший изнанку пунцовый круг
замирает поверх черепичных кровель,
и кадык заостряется, точно вдруг
от лица остается всего лишь профиль.
И веления щучьего слыша речь,
подавальщица в кофточке из батиста
перебирает ногами, снятыми с плеч
местного футболиста.
Це, при тому, що ми власне і адреси знали, і на карті дивилися, але потрапили туди аж в останній день і то майже випадково. Бродили колами навколо).
Ні, на фото не та вулиця)Та потім колись буде. А тут просто красиво).
Шукали Бродського, а знайшли чудовий осінній сквер.По ідеї це сквер Реформаторів. Пошаруділи листям.
І знову до архітектури. І стану будинків в не надто туристичній зоні.
Якось несподівано вийшли на центральну вулицю міста - проспект Гідемінуса.
Тут все серйозно) На проспекті постійний контроль за туристами)). Жарт.
Пройшлися біля Музею тоталітарних режимів . Дуже важке місце. Веліна туди пішла пізніше трохи, я ж відвідував його ще в 2014. Ну і 5 ( +2 за фото) євро зажав)). Доречі, стенди тільки англійською і литовською. Аудіогід російською - 3 євро.
Тут нарешті виглянуло сонечко і гуляти значно приємніше. І тепліше... бо незважаючи на середину жовтня дубар був майже зимовий.
Напис, я думаю не треба перекладати?
Будівля литовського Сейму. Ніяких парканів...
Дійшли, до кінця проспекту , до ріки Няріс. Ось так виглядає головна вулиця міста, якщо дивитися на неї з початку її кінця. Во завернув))).
Звідси дуже гарно видно новий бізнес-район, яки майже повністю забудований ультрасучасними хмарочосами. Які нікому не муляють око поряд з історичною забудовою.
На іншому березі ріки видніється Литовський педагогічний університет.
Дуже мальовнича Церква знамення Божої матері.
Це з мостика, який веде до університету.
Набережна взагалі дуже мальовнича. Простенька, але приємна.
Головний на цій фотці літачок, а не Церква св. Архангела Рафаеля.
Повернулися на лівий берег Няріси. Це костел св. Якова і Пилипа. Минулого разу, коли я його бачив - він був в риштуванні реконструкторів. Зараз от я оцінив. Дя.
Бродили не найтуристичнішими місцями.
Ну а це знамениті вільнюсівські скульптурки ангелів. На них натикаєшся по всьому місту.
Це знову Гідемінуса.
Фасад Литовського національного драматичного театру. Драма є, не посперечаєшся. Заворожує. Але щоб ото вони мені наснилися не хочеться).
Ну.. цього міста не можна проминути... куди б не йшов у Вільнюсі все одно сюди повертаєшся.
Собор святих Станіслава і Владислава ( Архікатедра) і його, власне, дзвіниця.
До нього прибудований ( чи навпаки) Кафедральний собор Вільнюсу.
Неділя. Близько опівдня.... побігли вузькими вулицями дивитися на...
А от на що, я розповім вам наступного разу. Можете поки повідгадувати.
Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Оригінал публікації ось туточки