Північ

[f_wulf]

мені йти вздовж твоїх берегів
аж до півночі льодовитої,
щоб з очей, для душі дорогих,
кришталеві солоні витерти.

ти ж текла серед скель кам'яних,
ти ж так довго була в оточенні.
я до тебе іду, ти течеш у мені
синім небом, як заохочення.

хіба можна було стільки бруду чобіт
в чисту воду? невже поснули
білокрилі? й тебе десь саму по собі
залишали в морозі минулого.

Сонна північ під зоряним сяйвом молитв,
і молитви розносяться простором -
хай ніколи ніколи вже не заболить,
що лишилось примарою, Господи!