Kalalau trail - trouble in paradise. Part 2
Наступного ранку я прокинулась як завжди - о 6 ранку )))
Трохи полежала, спробувала зрозуміти, чи мої ноги ще мені не відмовили, і навіть спромоглася вилізти з намету. Наші друзяки теж помалу почали прокидатись. Знову кавуся і знову неймовірна краса навколо у ранковій прохолоді.
Неспішно поснідали, поскладали манатки, нафільтрували води і перейшли річку. 15 хвилин, і ось він - пляж Калалау! Нарешті!
Ми знайшли собі місце кілька десятків метрів не доходячи до пляжу між деревами, сподіваючись, що там буде трохи менше людей. Треба сказати, що погода на Гаваях цілий рік практично однакова: 22-27С вдень і 20-22С вночі. Інколи нічна температура опускається до 16-18, але вдень повітря обов’язково знову прогрівається, як і океан, до приємної комфортної температури.
Кількість народу на пляжі справді вражає - тут постійно живуть кількадесять хіппі і співчуваючих різного віку, деякі навіть заводять діток. Ми бачили грудне маля з мамою. Там справді трохи є дівчат в чому мама народила, та і не дівчат без плавок теж багато ))
Ця красуня обігнала нас на зворотньому шляху і виявилась українкою з Сан-Франциско.
Туристів теж не мало - чоловік з 40-45 точно було. Ну, тільки наша група - 7 чоловік.
В кінці пляжу знаходиться красивий водоспад, де всі набирають воду, перуться та купаються. Заходити в океан далі ніж по коліна небезпечно - течія дуже сильна і може затягнути у відкрите море.
Взагалі, долина Калалау - це місце, де можна жити і де живуть люди практично без грошей. В долині повно фруктових дерев, навколо багато курей і кіз. Немає ніяких хижаків чи змій. Треба дбати тільки про дах над головою і постіль. Справжній тропічний рай. Тут живуть люди, що прагнуть відірватись від суспільства, щоправда, потрапляючи у інше суспільство таких, як вони. Ще задовго до подорожі я читала про молодь, що їде сюди “перезавантажитись” перед початком дорослого життя. Наскільки це справжнє перезавантаження - складно сказати…
Ми провели наш день ніжачись на пісочку, гуляли собі пляжем, ну і трохи попралися з дороги. Туристи з човна розглядають нас, як мавпочок в зоопарку. Як і ті у набридливих вертольотах згори
І ось почалась головна "вистава" в долині Калалау - захід сонця. Усі зібралися на пляжі, дехто розважався гранням на музичних інструментах, які незрозуміло як там опинилися.
А ввечері сіли за вечерею, і знову почали згадувати той жах, який довелося пережити вчора, і який завтра повториться. Вклалися спати під розмірену колискову хвиль.
На ранок всі повставали о 5:30 з наміром вийти якнайскорше. Але через затримку з фільтрацією води і переходом ріки на пряму стежку вийшли вже аж коло 8 ранку. І вже на першій милі я зрозуміла, що зараз буде жесть - праве коліно боліло і щось всередині хрускотіло. На щастя, з нами була моя коліжанка лікар. Вона зафіксувала коліно еластичним бинтом, напоїла обезболюючими і я якось пошкандибала.
Долина проводжала нас фпнтастичним видом та двійною веселкою - значить, все буде добре.
Ми на диво легко пройшли страшну 7-му милю, яка всім мало не снилась потім в кошмарах
Ми закінчили наш похід о 6 вечора, що було дуже хорошим результатом. Зворотня дорога зайняла нам на 1,5 години менше. Я практично не фотографувала, коли ми поверталися - було не до того, останні 3 милі я пройшла не згинаючи коліно. Все навантаження пішло на другу ногу і руки. Але вся ця краса залишилась у мене в пам’яті. Це неоціненний досвід розуміння власних можливостей. До цього походу найважчим для мене був Гранд Каньйон, але там було набагато простіше і не так небезпечно. Ми справді готувалися до Калалау трейл - ми всі місяцями тренувалися, багато ходили, відповідно харчувалися, але є речі, які не передбачиш - мої зв”язки мене підвели. До такого не підготуєшся, таке просто стається, і все.
Але я незмірно вдячна долі, що ми таки там побували.
І ще - я була здивована витривалістю мого 10-річного малятка. Я підозріваю, він став чи не єдиною дитиною, кому власні батьки добровільно влаштували таке випробовування. Він - молодець, з легкістю пройшов усі 36 км, навіть не сильно втомившись. Коли ми всі вже просто падали - він підбадьорював і тягнув нас далі своєю енергією. Він хвилювався за мене, і коли бачив, що я вже ледве йду - попереджав про небезпечні ділянки. А по закінченню походу - єдиний, хто ще мав силу бігати за курчатами по цілому паркінгу.
Калалау трейл - далеко не єдине унікальне місце на світі, але своєю важкодоступністю воно приваблює людей. Є долини і пляжі може й красивіші, але там немає того відчуття свободи, яке є в долині Калалау. Там справді хочеться залишитися назавжди, поскидати весь одяг, знайти в’язанку бананів, залізти в гамак і так провести решту життя…
This entry was originally posted at http://eve-link-a.dreamwidth.org/62324.html. Comment there using OpenID
comments were counted up on the original DW post including not automatically imported from LJ..