Kalalau trail - trouble in paradise. Part 1
Я вже давно нічого не писала, якось все не було часу, не було настрою або і одного і другого разом. Але про цю свою пригоду мені свербить розказати вже кілька місяців і не зважаючи на катастрофічну нестачу часу просто відірвала від себе кусок доби, зібралась і таки написала.
Вірніше, не зовсім написала, а надиктувала в новій опції Google Docs. Якось дуже незвично диктувати замість того щоб писати, і думки літають зі сторони в сторону, але воно все ж набагато швидше ніж стукати пальцями по клавіатурі.
Коли ми вперше почали думати про подорож до Гаваїв здавалося, що це буде черговий типово матрасний відпочинок. Перше питання, яке постало при організації - на якій острів їхати, їх стільки і не відомо, куди краще. Що там робити, крім як мокнути в морі і зависати в кнайпах? Однозначно хотiлося втекти кудись подалі від великого скупчення людей. Хотілося сумістити пляжний відпочинок з якоюсь пригодою, можливо з походом. І ось при пошуку в Гуглі вискакує стаття з дуже живописною назвою “10 найнебезпечніших походів світу”. В числі різних трейлів у екзотичних країнах, таких як Китай, Гватемала, Папуа Нова Гвінея, був і трейл під назвою Калалау на гавайському острові Кауаї. Все! Питання вирішено! Ми їдемо на Кауаї.
Як завжди, перелопачено гори інформації, вивчено всі нюанси, прораховано всі розвитки подій і складено досконалий (як здається) план. Але як то кажуть: хочеш насмішити богів - склади план. Ну, але про все по черзі.
Як і у більшості американських парків, для ночівлі у НаПалі парку потрібен дозвіл. Оскільки стежка супер популярна, дозвіл треба шукати щонайменше 5-6 місяців до планованої дати. Найпопулярніша пора року - літо, сухий сезон (відносно). Хоча ми і планували поїздку на кінець березня, дозволи довелось купити ще в жовтні. Ціна - $22 за ніч на людину. В неті можна знайти безліч розповідей про те, як народ снує стежкою без дозволів, але є ризик залетіти на $500 штрафу та на суд з обов’язковою присутністю. За всі мої роки подорожей штатами в мене тільки один раз перевіряли дозвіл, і то - ми самі звернулись до рейнджерів. Але я стараюсь ніколи цим не легковажити. Гроші невеликі, єдиний клопіт - доступність дозволу.
Всі без вийнятку джерела інформації про Калалау, описують надзвичайну небезпеку самої стежки, спекотну парилку, непередбачувану погоду і неймовірну красу долини Калалау. З описів складається враження, що це якась “земля обітована”, рай на землі, включно з оголеними “німфами” на пляжі. Ну, але нам тільки скажи про небезпеку - будемо готуватись з ще більшим остервенінням.
Стежка довжиною у 11 миль (18 км) дуже підступна. В залежності від різних факторів, ці 11 миль можна пройти за 6 годин, а можна не пройти і за 12. Стежка починається на рівні моря, коло красивого пляжу Ке’е. Потім піднімається на 180 м і вниз, знову на 200 і вниз, і знову, і так ще кілька разів. Сумарний набір висоти - 1,5 км. Я повелась на якусь офіційну статистику з 250 м набору висоти, що є абсолютно невірно, хіба що малося на увазі відстань від найнижчої до найвищої точки. Реально там стільки підйомів-спусків, що хтось навіть жартував на якомусь з форумів: стежка йде постійно вгору, і то в обидва боки. Стежка перетинає 3 великі річки і кілька менших потічків. Для переходу через річки бажано мати додаткове взуття, босими не перейдеш. В черевиках можна перейти тільки у випадку, якщо рівень води дуже низький, і навіть так краще не ризикувати. Один з наших друзів не втримався і гепнувся в воду - одяг висох швидко, а от пройти в мокрих черевиках 15 км не надто приємно.
Зрозуміло, що потрібна хороша фізична форма і мала вага наплечника - це основа. Крім того, зручне взуття, засіб для обробки води (ми використовували фільтр + ультрафіолет), їжа, паливо (газ в балонах), де спати (у нас - намет, надувні каремати і спальники).
Вода - це благословення і кара цього трейлу. Якщо нема проблем з питтєвою водою, є серйозна небезпека бути змитим в океан до тигрових акул бурхливою річкою при несподіваному підйомі рівня води після дощів. Стежку в таких випадках закривають, але ж є ще люди, які повертаються з долини, або які думають що це все видумки рейнджерів. Були випадки, коли ув’язнених рікою кілька днів людей евакуйовували вертольотами. Повінь може піти на спад так само швидко, як і з’явитись. Переважно за 6-8 годин після повені, річки уже можна перейти вбрід. Стан стежки після дощу жахливий - слизько, калюжі, парко, по коліна в болоті.
Враховуючи всі ці нюанси, я вирішила йти в похід на третій день після нашого приїзду. Хотілось мінімалізувати можливість негативних наслідків.
Отже, 24 березня, провівши 15 годин в дорозі, ми успішно ступили на гавайську землю. Забрали багаж, сіли в орендованого мінівена, запакували всі торби куди могли (все таки 7 чоловік + 7 великих валізок), і вирушили до будинку. Аж раптом зі всіх сторін почало лупити блискавками та періщити дощем. Це було реально страшно. Води на дорозі було так багато, що здавалося - всесвітня повінь починається. В мене в голові сиділа тільки одна думка - тільки щоб цей дощ швидко закінчився, бо не буде ніякого походу. Ми благополучно доїхали до свого будинку, були приємно вражені його розмірами та зручністю, повечеряли та вклалися.
На ранок я прокинулась ще затемна, десь коло 5:30 ранку - зміна часу 5 годин далась взнаки. Кинулась до вікна - дощ, хоч і не такий інтенсивний, все ще падав… та, ну от невезе з самого початку… Ну але що зробиш, будем сподіватись на краще. Десь до 8 години попрокидались решта друзяків, хатою потягнувся аромат кави кона. Небо посвітліло і дощ зупинився. Все, тепер тільки лишається чекати.
Як нам потім розказали місцеві, ми втрафили на найбільшу грозу в році. В них таке буває рідко. Цього разу залило долину Ханалеї, закрили школи і кілька мостів. Зате в горах з’явились сотні водоспадів і веселок!
Ми вирішили зробити оглядову екскурсію, поїхали на пляж, закупились харчами і питвом. Попутно перевіряли стан трейлу, який, як і очікувалось, був закритий в з’язку з повінню. Ми вже десь і налаштувались, що нічого страшного, підемо на день пізніше. Перміти було викуплено на 2 ночі, отже, проведемо тільки 1 ніч в долині. Решта дня провели у валянні коло басейну і складанні наплечників.
В суботу 26 березня я не могла спати. Я настільки хвилювалась за все (погоду, стежку, болото, річку), що заснула пізно, а прокинулась коло 5 ранку. Перевірила сайт парку - без змін, стежка закрита. Спати й так не могла, тому вирішила прокататись до стежки, може дані на сайті застарілі. Пів години звилистою дорогою і таки ні, не застарілі: вхід на трейл був аж червоний від кількості заборонних знаків. По 6 ранку повернулася до будинку. Ми б мали уже йти стежкою в цей час… Ще раніше на стадії підготовки ми домовились, що в такому випадку чекатимемо максимум до 8 ранку, бо пізніше на трейл небезпечно виходити - можемо не дійти до темноти, яка наступає на Гаваях рано - о 7 вечора. І ось я сиджу і оновлюю що 10 секунд сторінку, проходить пів години - нічого, ще пів години - нема новин… Ми вже поснідали. Друзі почали розслаблятись, бо слабо вірили, що щось з того вийде. І ось о 7:30 - єсссс! Стежку відкрили, а значить рівень води низький і ми нормально її перейдем. Ми швидко запакувались до автівки і помчали. Поки вигрузилися, поки запаркувались - 9:20 ранку ми вийшли на стежку. Мушу сказати, що це було ДУЖЕ, ДУЖЕ пізно, якщо планувати пройти всі 11 миль за день. Наш початковий план був вийти о 6 ранку, і це правильно. Потім робиться нестерпно гаряче, багато людей, які йдуть тільки перші 2 милі.
Можливо, якщо йти з наплечником у 3-5 кг, це і не має значення, але мені з моїми 13 кг + 5 кг фотообладнання було б набагато комфортніше йти рано вранці. Оптимально, вага наплечника для жінки на цьому трейлі не повинна перевищувати 8-10 кг, для чоловіка допустимо до 16-18. Все, що більше цього - створює реальну загрозу як здоров’ю колін, так і життю. Трекінгові палки обов’язкові, я навіть не уявляю, що б ми без них робили.
В піднесеному настрої ми почали перший затяжний підйом у 1,6 км. Я відразу була вражена станом стежки. Такого я не бачила ніде, навіть у Гранд Каньйоні - практично нема ані одного рівного проміжку, якесь нагромадження каменюк. Весь час думаєш, куди ставити ногу, щоб не зламати. Слизько, калюжі, червона багнюка. Дійшовши до найвищої точки першого відтинку відразу забуваєш про всі недоліки - краса навколо просто нереальна. Блакитна вода, інтенсивно зелені гори, і стежка, що ховається за обрій.
За дві години ми дійшли до першого броду через ріку, який благополучно подолали.
Пара з Австралії: чоловік - колишній харківчанин
А далі почалася жесть. Стежка раптом стала вузькою, ще більш звилистою. Проходячи густими тропічними хащами ставало настільки парко, що хотілося зняти з себе весь одяг. Наступні дві години знову пройшли в натужному підйомі. Переглядаючи пізніше фото, я була вражена, що їх зовсім не багато - я навіть не могла витягати часто камеру, так було важко.
Ще дві години - і ми дійшли до долини Ханакоа з річкою та кемпінгом. Уже 3 година, а ми тільки пройшли 6 миль, трохи більше половини шляху. Але вирішуємо йти далі.
Попереду найбільш небезпечна ділянка стежки - так званий Crawlers Ledge або сьома миля. Дуже небезпечний перехід по вузькій частині гори зовсім без рослинності. З одного боку - крихкий камінь вулканічного походження, з іншого - урвище в океан з тигровими акулами.
Я з затамованим подихом спостерігаю, як один за одним всі повільно переходять небезпечні повороти. Все, можна розслабитися… ні, не можна! Стежка далі знову звужується і мало того - обсипається. Треба контролювати кожен крок. Ну і знову вверх, ну коли ж уже буде вниз?!
Останню милю ми пройшли уже у повній темноті з ліхтариками. Коли ми поверталися - зрозуміли ЯКОЮ стежкою ми йшли. З одного боку була відвісна скеля, з другого - прірва. Кожен крок міг стати останнім. А ми були вже дуже змучені, наплечники буквально нас перекидали. Дійшовши до знаку Калалау, ми навіть не зупинились для фото, було темно і нестерпно боліли ноги. Хотілось тільки одного - кинути той тягар і піти спати. Але на нас чекала ще одна ріка, яку ми не ризикнули переходити в темряві. До пляжу Калалау залишалось менше пів милі, але ми все ж вирішили заночувати коло річки і перейти на пляж наступного ранку. Заледве відшукали місце на 2 намети, нагріли води на вечерю, щось там запхали в себе (їжа Mountain House рулить), і відключилися. Спали як вбиті, міцно і солодко.
This entry was originally posted at http://eve-link-a.dreamwidth.org/62147.html. Comment there using OpenID
comments were counted up on the original DW post including not automatically imported from LJ..