Обв"язки та спідниці
Коли люди думають про жінок, їм найчастіше уявляється картина смиренної домогосподарки, що зайнята готуванням, прибиранням та доглядом дітей. Хоча в сучасному світі, це скоріше жінка на підборах, що працює мінімум 40 годин у тиждень, і далі займається прибиранням, готуванням і вихованням. Але в будь якому випадку ніхто собі не уявляє жінку, що бовтається десь на висоті у 5 тисяч метрів, або витрачає кілька місяців на те, щоб здолати найвищі вершини світу. Для багатьох обивателів мораль цих жінок буде сумнівною якістю, але тільки не для альпіністів. Ці жінки не зобов"язані ризикувати своїм життям, їх пхає вгору бажання відчути емоції, які до певного часу були доступні лише чоловікам. Жінки, що відсувають межі можливого для себе (та й для чоловіків теж), привернули увагу тих багатьох інших жінок, що ніколи й не думали про екстрим. Вони розділили види спорту, що з самого початку були суто чоловічими.
(Гори Врангеля, Аляска)
Альпінізм, як вид, відомий уже здавна. Першими альпіністами, про яких є записи, були чоловіки, що рідко згадували про своїх супутниць. Вважалось більш мужнім розповідати про свої подвиги, ніж згадувати, що жінки теж здатні на подібне. Першим, хто хто згадав жінку у своїх описах про сходження, був священник, що здолав вершину в Альпах зі своєю тіткою місс Пармінтер у 1799 році.
Кілька років по тому, у 1808, француженка Марі Парадіс, у віці 30 років піднялась на Монт Бланк.
Ось як вона сама описувала свою пригоду: "Я була лише бідною служницею. Одного разу провідники покликали мене з собою - "Ми йдемо вгору. Ходімо з нами, ти повернешся, і подорожуючі даруватимуть тобі подарунки". Це переконало мене і я погодилась. Але коли я досягнула Великого Плато, я більше не могла йти. Я почувалась дуже хворою і просто лягла на сніг. Я дихала як курча у спеку. Провідники взяли мене попід руки та потягли вгору. Але коло Рошер-Руж я не змогла ступити ані кроку, і сказала їм "Залиште мене та йдіть вгору самі". "Ні, ти мусиш дійти до самого верху" відповіли гіди. Вони тягнули мене, котили, пхали, несли, і ось ми дійшли. На вершині я не могла нічого бачити, не була в стані дихати чи розмовляти."
З того дня багато інших жінок крокувало її слідами. Виглядало це далеко не так, як у сучасному альпінізмі:
По Марі Парадіс було ще кілька відважних жінок, але найвпливовішою стала Енні Пек
Після сходження на Маттерхорн у віці 44 років, вона стала однією з засновниць Американського Альпійського Клубу. Вона продовжевала сходження на різні вершини світу, в тому числі і у Перу. У той час умови далі були дуже несприятливими для жіно, але все змінилось на переламі столітть. Сміливці привели альпінізм у більш повсякденне життя. Технічні вдосконалення сприяли розвитку альпінізму як спорту далі, ніж можна було собі уявити у 1800-х роках. Альпіністське обладнання все більш масово вироблялось, спочатку у Європі, а згодом і у США. У 20-ті сходження почали набувати рис соціальної події. Жінки пили алкоголь, курили та дерлись у гори. Багато шлюбів утворилось завдяки таким "соціальним заходам". Найвідомішим подружжям були Мір"ям О"Браєн та Роберт Андерхілл.
У 30-х та 40-х роках сходження жінок біли радше рідкісними. Та й ті поодинокі жінки були залучені своїми чоловіками, як наприклад Бонні Пруденс, що зійшла на Маттерхорн разом з своїм чоловіком у власний медовий місяць. Кілька інших жінок підняли власну планку до скелелазіння в той час. Серед них і Барбара Вошбурн, перша жінка, що зійшла на гору МакКінлі у 1947 році.
У 50-х та 60-х жінки, що внесуть згодом величезний вклад у альпінізм, тільки народились. Це були часи, коли обладнання досягнуло майже сучасного вигляду, чоловіки продовжували встановлювати стандарти, що досі були поза межами уяви. Все більше людей пов"язували своє життя з альпінізмом як з видом життя. Жінки теж приєднувались до цього процесу, щоправда найбільш значущі події відбулись аж у 70-х. Саме тоді Бев Джонсон показала якою сильною може бути жінка. Вона стала першою жінкою у рятувальній команді Йосеміті.
Бев розпочала жіночі соло сходження на багато складних вершин. ЖІнки продовжували дивувати: Ванда Руткевич привела свою групу на Гашербрум 2, найвищу нескорену вершину того часу. І ось 16 травня 1975 року японка Джунко Табей досягра вершини Евересту. 35-річна мати трирічного малюка, Джунко тренувалась понад три роки. Даючи уроки гри на фортепіано, вона збирала гроші на сходження.
Жінок нарешті приймають у альпінізмі як рівних чоловікам.
Несправедливо було б забути про українських альпіністок. Харків"янка Галина Свінтіцька стала єдиною жінкою якій було вручено у 1971 році важливу відзнаку - жетон "Рятувальний загін".
Ця тендітна дівчина захопилась альпінізмом на другому курсі медінституту. Невдовзі захоплення переросло у серйозне заняття. Рятувальник в горах - не жіноча професія, переконана Галина. Однак коли один з основоположників радянської рятувальної служби Фердинанд Кропф запросив її працювати лікарем в КСП, Галина була щаслива - суворий і строгий австрієць ніколи не брав жінок на рятувальні роботи. Турбуючись про інших, рятувальники часто забували про себе:"- Одного разу нам довелося йти по гребеню гори в грозу - це страшно, - згадує Галина. - Ти йдеш в грозових хмарах. Металевий льодоруб, якщо підняти догори, «співає». Гребінь під ногами теж починає гудіти - від низьких нот і все вище і вище. А потім - грозовий розряд, спалахи блискавки зовсім поруч ... Але ми йшли, бо треба рятувати людей."
80-ті та 90-ті роки розширили можливості як для жінок, так і для чоловіків - сучасні матеріали, криті тренувальні заклади, засоби зв"язку. Сьогодні це набагато легше ніж двісті років тому.
Але навіть і зараз це - дуже небезпечне заняття.
28 травня загинула у лавині при спробі сходження на Дхаулагірі (8167 м) ще одна жінка - Чізуко Коно. Ця 67-річна жінка розпочала свою альпіністську пригоду будучи у віці, коли більшість жінок уже готується виховувати онуків - у 55 років. Вона тренувалась, виконуючи домашні справи з 20-кілограмовим наплечником. Вона щороку сходила на один з восьмитисячників подолавши усі найвищі вершини на всіх континентах, був у її персональному заліку і Еверест. Поміж сходженнями, Чізуко підпрацьовувала акушеркою, таким чином збираючи гроші на наступні пригоди.
Сьогдні у жінок є лише одне обмеження - бажання. Стираються соціальні та вікові кордони, зникає соціальна упередженість. Жінки щоразу сягають сфер, що традиційно вважалися занадно складними для "слабкої" статі.
Хотілось би, щоб все ж межі між жінками та чоловіками не стирались до кінця - як же тоді самостверджуватись? ))
Використано матеріали з:
http://www.archive.org
http://www.womenclimbing.com
http://www.insidejapantours.com
http://ghalegroup.comhttp://www.kharkov.ua