Межі української етнічної території не є таємницею чи «загадкою історії»:
Москалі насаджують москвосурж з конкретною метою привласнення: цим засобом вони відчужують нашу рідну землю від народу-власника. І це розуміє кожен в світі кацап, навіть найдурніший бомж. Тому це мусить врешті усвідомити й кожен українець, особливо якщо він себе вважає націоналістом. Бо інакше доведеться все своє віддати мишебратьям.
Дякую, неодноразово бачив ці карти, навіть вживу бачив чоловіка, який абсолютно серйозно вважає, що нам потрібно відвоювати Кубань.
Це така бінарна логіка, дійсно, націоналістична і досить проста: "Російські бомжі і президенти нас обкрадають, а ми спимо. Досить". Я переконаний, що справжні націоналісти бачать ворога у кожному, хто належить до якось із сусідніх народів, а також у кожному хто з ними не погоджується, і вони вже давним-давно усвідомили висловлені вами тези.
Не так давно я намагався націоналістичний світогляд перенести на індивідуальний рівень: уявив собі людину, яка бачить у своєму оточенні тільки ворогів, постійно їх звинувачує, що у нього забрали і йому недодали, відрізняється особливою злопам'ятністю та нездатністю до примирення, ну і, звісно, завжди ставить себе вище всіх інших - як правило, безпідставно. Досить неприємна людина, погодьтесь.
Я намагався таким бути у молодостi. Але один проти системи довго не витримаєш. Коли в українськiй школi вчителi говорять з учнями росiйською поза уроками, розумiєш що штучно створити україномовне середовище в родинi не надто допоможе, коли все оточення скрiзь росiйськомовне.
Як вас послухати, то націоналісти - це такі примітивні йолопи, що їсти й спати не можуть, аби лиш з кимось почубитися.
Істинний націоналізм, насамперед, є позитивною ідеологією щирої любови до свого - рідної землі, культури, мови, звичаїв, людської гідности. Якщо ти не шануєш себе та свій народ, то ти насправді нікого не шануєш.
Проте, це ж не ваша власна думка - це добре впізнавані давні ординсько-московські наративи денаціоналізації людей до стану «русскій».
Не знаю, що в бетонних джунглях залишається від народу і чи ще може плодоносити земля, яка париться під асфальтом вже майже ціле століття. Націоналізм, здається, остання нематеріалістична концепція, за яку ще хапається сучасна людина. Я тільки боюсь що вона може виявитись хибною. Але це все риторика.
По суті, я відповім вам таким чином: націоналіст може виявитись дуже розумною, працьовитою і доброю людиною. Та в переломний момент вилізуть не добрі наміри, а суть націоналізму, яка, в своїй основі є руйнівною.
Що стосується ставлення до власного народу, то на мою думку, воно має відштовхуватись від спроби усвідомлення його ролі в історії людства, його місії, хоча це і не дуже вдалий термін. Такий погляд спрямований у майбутнє, що часом поєднує його з тими чи іншими народами, а якщо не поєднує то спрямовує на діалог та навчання. При цьому внутріші і зовнішні чужинці спримаються як добрі сусіди, а не як вороги. Тут дуже мало сентиментів, у порівнянні з націоналізмом, бо народ може не виконати свого завдання, тут вимоги і самодисципліна. Політики в цьому також немає, душком якої просякнутий сучасний патріотизм.
По перше, я родом з Поділля, а моя рідна мова - суржик, і з цього приводу я зовсім не комплексую, навпаки, я думаю саме цей факт допоміг мені вільно говорити і читати одночасно російською і українською.
По-друге, я більшу частину свого життя прожив у Львові. Знаєте, там справді всі і все говорить українською, але там ще досі працює цілих три російськомовні школи. Тобто, російськомовні там ще трохи є, хоча і мало. Знаєте, як корінні львів'яни, внуки і правнуки вояків УПА визначають російськомовних, тобто тих, що вдома говорять російською? По виключно чистій і правильній українській вимові та лексиці, ніби з підручника читають. Ось такий несподіваний ефект...
Менi теж суржик, який я вiд cвоїх дiда з бабою успадкував, бо батьки вже були росiйськомовнi, допомiг опанувати українську, хоча я навiть її у школi не вивчав !!! Головне - це вимова, а лiтературну лексику можна вивчити. А от вимову за пiдручниками не вивчиш. А в суржику фонетика - українська. Я теж колись намагався один раз вдати з себе галичанина, вживав дiалектизми, галицьку вимову (я тривалий час вiдвiдував недiльнi Лiтургiї на парафiї УГКЦ, де 90% галичан, я там навiть Святе Письмо вголос читав, шлюб там брав, дитину хрестив, тож нiби навчився з галицьким акцентом говорити), але правдивi галичани все одно мене вичислили ! В них трохи iншi граматичнi конструкцiї. "Менi болить голова", "я називаюсь Дмитро", а не "в мене болить", "мене звати", як в нас, схiднякiв (я з Миколаївщини родом), та багато iнших специфiчних нюансiв. По-iнакшому вони будують речення, й щоб знати як, потрiбно там народитися й вирости, серед галичан.
Ці архаїчні галицькі діалекті й говірки, якими розмовляють по селах Прикарпаття, особливо старих та порівняно ізольованих - найближчі до тої старої української мови, якою розмовляли колись по всій Україні. Характерний синтаксис, а подекуди й політонічний наголос - то все є питома українська архаїка. За винятком, природньо, явних недавніх запозичень, переважно польських у лексиці, проте їх насправді не так багато, як про те люблять брехати москалі.
Я вважаю що польський вплив зачепив також певною мiрою ритмомелодику захiднякiв. Враження таке, що це українська з польським акцентом. Коли слухаєш як поляки розмовляють украмнською, рiзниця у вимовi з галичанами невелика, порiвняно з повiльною й лагiдною надднiпрянською.
То це вам ще треба послухати чехів, словаків та білорусів. Для порівняння.
Польська мова має специфічну фонологію, відмінну від решти північнослов’янських мов. Такі речі не передаються чи запозичуються між народами так само просто, як лексика, бо фонетика психофізіологічно зумовлена. Лексика справді доволі легко запозичується, а вимова - ні: вона формується в дитинстві один раз і назавжди у найближчому колі родини й інших людей свого народу та потім у той самий спосіб передається від покоління до покоління майже без зміни. Зміни ж вимови можливі лише за відповідними фонетичними законами, не бувають випадковими чи довільними і потребують чимало часу.
Прикарпаття у сенсі розвитку мови було ніби законсервоване протягом кількох століть. У містах довший час панували іноземні мови, а на селах зберігалися ті говірки й діалекти, які походять безпосередньо з староукраїнської мови. Звідти походять і зворотна частка, і політонічний наголос, і будова речення. Колись так розмовляли всі русини. Згодом на східних теренах мовлення дещо змінилося, спростилося та перейняло трохи, не з доброї примхи, від москалів. А на заході змін майже не було. І коли, скажімо, українська мова книжок та преси Західної України має (навіть у Франка) виразні сліди книжної старослов’янської мови, що походить від церковнослоав’янської та якою ніхто ніколи не розмовляв у житті, то жива народна мова була більш-менш такою, як тепер є, лиш викинути з неї лексичні русизми та полонізми.
Сучасна чеська вимова близька (а може й найближча, разом зі словацькою) до того, якою має бути українська фонетика. Але не польська.
Словацька набагато приємнiша як на мене, нiж польська. Я не фахiвець, але менi особисто бiльше подобається вимова Черкаської, Полтавської, Київської областей та пiвдня Чернiгiвщини (Нiжин, Прилуки) нiж прикарпатська.
Для схiднякiв суржик - це перший етап опанування української мови. Головне на цьому етапi не зупинятися. Я спочатку навчився балакати суржиком i прктикувався з родичами у селi, а потiм вивчив лiтературну норму й пiдтягнув лексику. Принаймнi львiв'яни менi робили комплiменти за чудову мову.
Власне, я б ніколи і не наполягав, що суржик - це повноцінна мова, я так висловився тільки для зручності. І, без сумніву, з естетичної точки зору, суржик стоїть на набагато нищому щаблі, порівняно з літературною українською мовою.
Москалі насаджують москвосурж з конкретною метою привласнення: цим засобом вони відчужують нашу рідну землю від народу-власника. І це розуміє кожен в світі кацап, навіть найдурніший бомж. Тому це мусить врешті усвідомити й кожен українець, особливо якщо він себе вважає націоналістом. Бо інакше доведеться все своє віддати мишебратьям.
Reply
Це така бінарна логіка, дійсно, націоналістична і досить проста: "Російські бомжі і президенти нас обкрадають, а ми спимо. Досить". Я переконаний, що справжні націоналісти бачать ворога у кожному, хто належить до якось із сусідніх народів, а також у кожному хто з ними не погоджується, і вони вже давним-давно усвідомили висловлені вами тези.
Не так давно я намагався націоналістичний світогляд перенести на індивідуальний рівень: уявив собі людину, яка бачить у своєму оточенні тільки ворогів, постійно їх звинувачує, що у нього забрали і йому недодали, відрізняється особливою злопам'ятністю та нездатністю до примирення, ну і, звісно, завжди ставить себе вище всіх інших - як правило, безпідставно. Досить неприємна людина, погодьтесь.
Reply
Reply
Істинний націоналізм, насамперед, є позитивною ідеологією щирої любови до свого - рідної землі, культури, мови, звичаїв, людської гідности. Якщо ти не шануєш себе та свій народ, то ти насправді нікого не шануєш.
Проте, це ж не ваша власна думка - це добре впізнавані давні ординсько-московські наративи денаціоналізації людей до стану «русскій».
Reply
По суті, я відповім вам таким чином: націоналіст може виявитись дуже розумною, працьовитою і доброю людиною. Та в переломний момент вилізуть не добрі наміри, а суть націоналізму, яка, в своїй основі є руйнівною.
Що стосується ставлення до власного народу, то на мою думку, воно має відштовхуватись від спроби усвідомлення його ролі в історії людства, його місії, хоча це і не дуже вдалий термін. Такий погляд спрямований у майбутнє, що часом поєднує його з тими чи іншими народами, а якщо не поєднує то спрямовує на діалог та навчання. При цьому внутріші і зовнішні чужинці спримаються як добрі сусіди, а не як вороги. Тут дуже мало сентиментів, у порівнянні з націоналізмом, бо народ може не виконати свого завдання, тут вимоги і самодисципліна. Політики в цьому також немає, душком якої просякнутий сучасний патріотизм.
Reply
Reply
Reply
По перше, я родом з Поділля, а моя рідна мова - суржик, і з цього приводу я зовсім не комплексую, навпаки, я думаю саме цей факт допоміг мені вільно говорити і читати одночасно російською і українською.
По-друге, я більшу частину свого життя прожив у Львові. Знаєте, там справді всі і все говорить українською, але там ще досі працює цілих три російськомовні школи. Тобто, російськомовні там ще трохи є, хоча і мало. Знаєте, як корінні львів'яни, внуки і правнуки вояків УПА визначають російськомовних, тобто тих, що вдома говорять російською? По виключно чистій і правильній українській вимові та лексиці, ніби з підручника читають. Ось такий несподіваний ефект...
Reply
Reply
Reply
Reply
Польська мова має специфічну фонологію, відмінну від решти північнослов’янських мов. Такі речі не передаються чи запозичуються між народами так само просто, як лексика, бо фонетика психофізіологічно зумовлена. Лексика справді доволі легко запозичується, а вимова - ні: вона формується в дитинстві один раз і назавжди у найближчому колі родини й інших людей свого народу та потім у той самий спосіб передається від покоління до покоління майже без зміни. Зміни ж вимови можливі лише за відповідними фонетичними законами, не бувають випадковими чи довільними і потребують чимало часу.
Прикарпаття у сенсі розвитку мови було ніби законсервоване протягом кількох століть. У містах довший час панували іноземні мови, а на селах зберігалися ті говірки й діалекти, які походять безпосередньо з староукраїнської мови. Звідти походять і зворотна частка, і політонічний наголос, і будова речення. Колись так розмовляли всі русини. Згодом на східних теренах мовлення дещо змінилося, спростилося та перейняло трохи, не з доброї примхи, від москалів. А на заході змін майже не було. І коли, скажімо, українська мова книжок та преси Західної України має (навіть у Франка) виразні сліди книжної старослов’янської мови, що походить від церковнослоав’янської та якою ніхто ніколи не розмовляв у житті, то жива народна мова була більш-менш такою, як тепер є, лиш викинути з неї лексичні русизми та полонізми.
Сучасна чеська вимова близька (а може й найближча, разом зі словацькою) до того, якою має бути українська фонетика. Але не польська.
Reply
Reply
https://euthanasepam.dreamwidth.org/44494.html
Я добре знаю, як розмовляють на Прикарпатті, та що то за «корінні» львів’яни, і чому дехто з них так сприймає літературну українську мову.
Reply
Reply
Reply
Leave a comment