Вибір майбуття: вольовий націоналізм українця або мовна шизофренія покруча
Зацитую себе самого, без змін, з обговорення цього допису: https://gorky-look.livejournal.com/203660.html. Моя репліка стосується природи покручів.
В Україні загалом ще не постало в суспільстві усвідомлення цієї проблеми. Її проблемою, власне, бачать деякі націоналісти - чи радше люди, яких так тепер називають, бо який може бути реальний націоналізм без суспільного ґрунту? А зманкуртоване суспільство, як я вже сказав, цієї проблеми не бачить і не усвідомлює. Крім того, є перелицьовані москалі з українським паспортом (нащадки раніше переселених до України «русскіх»), а в них свій інтерес, який я словесно описую як «друґая Рассія бєз свінцових мєрзостєй русской жизні». Вони ж нам насправді не шевченкову Україну здобувають, беручи участь на нашому боці у війні проти путінської Московії. В них «свайо на умє» та власна мета… Але вони надзвичайно гучні, їх «дуже багато» в етері, попри невелику питому частку в українській людності, виглядає це так, що вони буквально скрізь, галасують та лементують. Наприклад, майже всі найпопулярніші блогери - це люди москвомовні, більшість їх має прізвища на «-ов(а)», «-ін(а)», «-скіх», та з ментальністю москаля. І я не жартую, це загальновідоме та очевидне. Майже всі працівники найбільших каналів телебачення - це люди москвомовної культури та світогляду, а українською вони розмовляють лише на камеру. Коли щодня скрізь лунає про «укра́інскую палітічєскую нацию, в каторай нє важна, на каком їзикє разґаварівать» (себто про спільноту москвомовних манкуртів-хохлів), про те, що «в АТО палавіна укра́інскіх ваєнних разґаваріваєт на русскам їзикє» (це брехня), то цим знову брутально тлумлять питому українську ідентичніть, як за московсько-імперських та совєцьких років, роблячи її тавром меншовартості, а відтак люди й надалі встидаються та соромляться бути українцями, хоча на словах визнають себе такими. З деякого погляду, це просто смішно й незугарно - українець, що в Україні розмовляє іноземною мовою. Ба, навіть мовою воєнного противника! І ніщо їм при цьому не сіпається в голові, в серці, в душі… Навіть кацапи відверто глузують з таких. Проте люди з понівеченою людською та національної гідністю не мають в собі волі збороти цей морок. І агресивно сприймають навіть помірковане пояснення проблеми, як оце в мене. Якщо з ними цю тему обговорювати, їх натурально корчить. А корінь цієї біди вельми простий: манкурт не має власної волі (в сенсі спроможності діяти за власним розсудом), а людина без волі неспроможна будувати своє життя. Цікаво, що би Ніцше написав про нашу ситуацію. :)
P. S.
Дмитро Донцов, «Єдине, що є на потребу»: dontsov-nic.com.ua/edyne-scho-e-na-potrebu.
P. S.
Ірина Фаріон про Дмитра Донцова та його ідеї:
Click to viewhttps://www.youtube.com/watch?v=W8VNA2Q4hZg