З цим необхідно боротися хоча б тому, що через це шириться антидержавна ідеологія та закладється ґрунт для реваншу антиукраїнських чи промосковських політиків (зокрема Йулі). Практично ніхто зі зрадофілів не годен пояснити, чому Порошенко олігарх і що саме він вкрав у держави та народу. Вони хочуть якогось фантастичного вигаданого президента, який не буде Порошенком. Якщо трохи докладніше попитати, то виявиться, що вони або за Йулю, або за ще якусь другорядну персону українського політикуму. Але важливо не це, а мотив. Питаєш: чому? Відповідає: тому що не барига. Вочевидь десь у тумані працюють маси агітаторів, що розкладають наше суспільство знизу. Пригадую, коли я повернувся додому, то мене деякі люди питають: «А пачєму ви, атошнікі, єво нє сбросітє?» «Кого?» - кажу. «Бариґу Вальцмана!» Занавєс… Нині в російській «Звєздє» пишуть про циркову виставу Саакашвілі: «Ветераны операции в Донбассе собираются в поддержку Саакашвили». Текст: «Украинские ветераны боевых действий в Донбассе собираются у администрации президента страны в поддержку экс-губернатора Одесской области Михаила Саакашвили, сообщило издание «Страна.ua». (Звернімо увагу на джерело, еге ж.) Вже не «каратєлі». Дивна метаморфоза! А примітно це тому, що в русскам мірє словесна еквілібристика має дуже велике пропагандистсько-агітаційне значення. Якщо вони називають прихильників Міхо у позитивних інтонаціях, це означає, що вони вбачають у ньому противника ненависному для них Порошенку. А Пороха кацапи дуже ненавидять! Мабуть через те деякі речі виглядають маркерними, як-от заявлена позиція професора.
Отаке дивитись і бачити, то є важлив. Ті нюанси ,якими маніпулюють. Зміна інтонації, контекстів - все це омана. Це їхні технології. Що до нашого. Я сам колись топив за Юлю. Якось вона була логічною. Але якось незрозумло для себе я пропустив її посміювання у компанії з ввх і при нападі на Грузію. Незрозуміло, бо це проходило через мене і не було для мене якимось зашкваром. Мене розчаровують деякі націоналісти, які у Порошенках Гройсанах вбачають зраду. Вони так високо підіймають знамена з Бандерою, що забувають основне його прагнення - Самостійна Україна. Тобто - Державність України. Оті порошенки - оце і є державність. Звалити його, і не буде її, як нема її на окупованих частинах. Це напене називається центризм. Оце душу й тіло ми положимо - оце ті самі душа полкадена у формі ліпєцкої фабрики, задля якихось пару мільйонів у бюджет країни. Це як кооперуватись хоч із дияволом задля Державності. Наразі - дивіденди із бізнесу у РФ. Це як Бандера скооперувався із Гітлером (одноосібно) задля Самостійної України. Грубо, але якось отак вимальовується.
Політичні погляди та конкретні симпатії - то речі зрозумілі. На відміну від патологічного зрадофільства. Вельми показово було при забороні однокласників та вконтактів, коли всі зрадофіли, що марили липецькою фабрикою, зчинили ґвалт про цензуру та заборону свободи слова. Після цього, власне, зрадофілів нема сенсу слухати, що би там вони не казали.
Доречне порівняння. У кожного своя особиста ліпєцка фабрика. На своєму прикладі, я заробляв на клієнтах, які сиділи у вк і ок, така сфера послуг у мене. Але жодного разу я не сумнівався що то треба усувати - там такий концентрат того русского міра. Те ж саме зрадофільство. Сам же був таким. І якщо я розумів, чому "закінчу АТО за два тижні" - це нерально, то наприклад те, що мене по кредиту хвилювало, шкурно - це мені не давало забути "верну долар по 5". Але час йшов, війна не постукалась в мій дім, і ще й при тому все виплативши із доларом х300%. Тоді питання, для чого ота істерика? Є у нас такий цікавий вираз - "нам своє робити". Хай кожен робить своє. Коли платиш дорогу ціну у фінансових розрахунках, треба не скиглити, але пам'ятати, що хтось на передовій платить знаааачно! більшу ціну ,а дехто ще й поклав своє життя щоб ми могли жити і переживати все це. Не хочу порохоботити, але от мені важливий результат і я не у являю його без міжнародної підтримки, консолідації. І от чесно, ну хто б міг забезпечити її краще? Просто уявити, ну не Ярош- польовий команданте же. Що я хочу сказати. Вдячність та свідомість. Багатом із наших бракує думок про вдячність. Звикли все увірвати і втікти у свою печерку. Усвідомлювати чужі зусилля, радіти за наші успіхи - це мотивація до наступних кроків. Які ж тут мотивації будуть, якщо ми будемо жити зрадою?
Reply
Що до нашого. Я сам колись топив за Юлю. Якось вона була логічною. Але якось незрозумло для себе я пропустив її посміювання у компанії з ввх і при нападі на Грузію. Незрозуміло, бо це проходило через мене і не було для мене якимось зашкваром.
Мене розчаровують деякі націоналісти, які у Порошенках Гройсанах вбачають зраду. Вони так високо підіймають знамена з Бандерою, що забувають основне його прагнення - Самостійна Україна. Тобто - Державність України. Оті порошенки - оце і є державність. Звалити його, і не буде її, як нема її на окупованих частинах. Це напене називається центризм.
Оце душу й тіло ми положимо - оце ті самі душа полкадена у формі ліпєцкої фабрики, задля якихось пару мільйонів у бюджет країни. Це як кооперуватись хоч із дияволом задля Державності. Наразі - дивіденди із бізнесу у РФ. Це як Бандера скооперувався із Гітлером (одноосібно) задля Самостійної України. Грубо, але якось отак вимальовується.
Reply
Reply
На своєму прикладі, я заробляв на клієнтах, які сиділи у вк і ок, така сфера послуг у мене.
Але жодного разу я не сумнівався що то треба усувати - там такий концентрат того русского міра.
Те ж саме зрадофільство. Сам же був таким. І якщо я розумів, чому "закінчу АТО за два тижні" - це нерально, то наприклад те, що мене по кредиту хвилювало, шкурно - це мені не давало забути "верну долар по 5". Але час йшов, війна не постукалась в мій дім, і ще й при тому все виплативши із доларом х300%. Тоді питання, для чого ота істерика? Є у нас такий цікавий вираз - "нам своє робити". Хай кожен робить своє. Коли платиш дорогу ціну у фінансових розрахунках, треба не скиглити, але пам'ятати, що хтось на передовій платить знаааачно! більшу ціну ,а дехто ще й поклав своє життя щоб ми могли жити і переживати все це.
Не хочу порохоботити, але от мені важливий результат і я не у являю його без міжнародної підтримки, консолідації. І от чесно, ну хто б міг забезпечити її краще? Просто уявити, ну не Ярош- польовий команданте же.
Що я хочу сказати. Вдячність та свідомість. Багатом із наших бракує думок про вдячність. Звикли все увірвати і втікти у свою печерку. Усвідомлювати чужі зусилля, радіти за наші успіхи - це мотивація до наступних кроків. Які ж тут мотивації будуть, якщо ми будемо жити зрадою?
Reply
Leave a comment