Купальська ніч
КУПАЙЛО - БОГ ПЛОДЮЧОСТІ, ЛЮБОВІ, ВЕСЕЛОЩІВ
Його вшановували наші пращури ще 3 тисячі років тому, у ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕВОРОТУ - 20-21 червня, а не 7 липня, як це пропонує робити християнська церква, штучно пов’язавши нашого КУПАЙЛА з ,«Предтечею Християнства». До речі, різдво Іоанна Предтечі впроваджено лише 1,6 тис. років тому.
ДАРЕМНО УКРАЇНЦІ ШУКАЮТЬ ЦВІТ ПАПОРОТІ 7 ЛИПНЯ...
Їм не знайти ту квітку доти, доки вони не зрозуміють, у який саме спосіб було спотворене прадавнє свято КУПАЙЛА, замулено його магічне значення створенням НЕІСНУЮЧОГО ОБРАЗУ ІВАНА КУПАЛА. Через відставання ортодоксального церковного календаря це свято відкинуто на більш як два тижні від літнього сонцестояння, чим зведено до нуля МАГІЧНУ СИЛУ КУПАЛЬСЬКОГО СВЯТА. Шукайте, довірливі і ошукані українці, цвіт папороті 7 липня - вам його не знайти ніколи. Чарівна вимріяна КВІТКА ЩАСТЯ цвіте лише в найкоротшу ніч - з 20 на 21 червня, коли б’є ПЕРУН. І ні в яку другу. Така легенда. Лікувальні властивості рослин, зібраних у Купальську ніч, набагато вищі. Шкода, що немало українців не звертають на ці «дрібниці» уваги, продовжуючи святкувати КУПАЙЛА 7 липня, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї історичної пам’яті.
КУПАЛЬСЬКИЙ ВОГОНЬ ЗНИЩУЄ ВСЕ ЗЛЕ: ХВОРОБИ, НЕЩАСТЯ, ЗЛИДНІ...
На Купальському вогнищі у знакову КУПАЛЬСЬКУ ніч спалювали старий одяг. Непотрібні чи зіпсовані речі. В Купальському вогні спалюють смерть - МАРЕНУ, а її попіл (ПО-ПАЛУ) є також очищувальним і таким, що запобігає хворобам та нещастям. Лікувальні властивості вогню, диму, попелу пов’язані з причетністю до життєвої сили сонячного бога ПАЛА. Згадаймо слова: паливо, палати, палко, запал, палій, палахкотіти, палітра, палата, палац, палиця, паламар, паланга, паляниця - жертва богові ПАЛУ. Великий КОРОВАЙ здавна вважається жертвою богу КУПАЙЛУ: кожен з учасників свята має доторкнутися правою рукою до хліба, і, загадавши бажання, кинути требу (шматочок) у вогонь. Свято КУПАЙЛА постало ще на зорі людської культури і впродовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів КУПАЙЛА сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубилися у сивих тисячоліттях... Прадавність виникнення, складність шляху та становлення цього свята засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах: СОБОТКА, СОНЦЕКРЕС, КУПАЛА, СЕМИЯРИЛА... Цікаво, що у Франції Купальське вогнище запалює сам король.
Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято КУПАЙЛА з тих часів відоме в світі, як: «святого Яна» у західних слов’ян, «сан-Джовані» в Італії, «сан-Хуана» в Іспанії, «сен-Жана» у Франції... Але спільним для всіх народів Європи є ДОХРИСТИЯНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ ЦЬОГО СВЯТА, його головні прикмети та обряди, які жодного відношення до Івана Хрестителя не мали і мати не могли.
І хоч походження самого свята, етимологія його назви практично стерлася з людської пам’яті, воно й сьогодні бентежить душу легендою про чарівну квітку папороті, полонить своєю магічною красою. Славили цього дня наші прадіди ДАЖБОГА, славили СОНЦЕ, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю.
КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ СВАРОГ ВІДКРИВАЄ НЕБЕСНУ БРАМУ...
Пропливають у вирій роки та тисячоліття, але щороку, КОЛИ СОНЦЕ ПОВЕРТАЄ НА ЗИМУ, приходить ця чарівна ніч... Мабуть, з того часу, як виникли слов’яни, склалися і чарівні купальські обряди, які поєднували в собі елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. І до цього часу вони приваблюють до себе не зовсім зрозумілою нам зараз магічністю, урочистістю, таємничістю...
Саме цієї ночі (і лише цієї), чарівної ночі, Бог СВАРОГ
відкриває небесну браму, і всі звертання людей будуть почуті Богами. Бог КУПАЙЛО на своє свято благословляє зрілість всього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Це свято молодості, краси сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості.
Вражає одна обставина: свято Купайла припадає на період, коли є ніби перерва в найбільших трудомістких сільськогосподарських роботах. Сіно вже має бути скошене, а жнива ще не почалися. Тобто, розповсюджена думка про те, що влітку не могло бути ніяких гулянь з причини браку часу у хліборобів, «спотикається» об виняток. Природа ніби сама створила умови для святкування КУПАЙЛА. Ігрища проводилися в лісі над водою. Вогнище було невід’ємним атрибутом свята поряд з обрядо-діями з водою та вінками, прибиранням деревця - КУПАЙЛИЦІ, вогняними колесами, фігурами МАРЕНИ та КУПАЙЛА, вогняними стовпами - символами високого вогню, купальськими хороводами та піснями
Поки хлопці заготовляють дрова для Купальського вогню, дівчата йдуть до лісу чи на луки потайки від хлопців збирати чар-зілля для вінків
Назбиравши його, сідають біля води плести вінки, співаючи. Ніхто з хлопців не повинен при тому бути. У «Велесовій книзі» та на Полтавщині МАРЕНУ називали МАРОЮ, як називають в Індії й досі. Біля МАРИ клали великий жмут жалкої кропиви і босоніж перестрибували через неї. В кінці дійства МАРУ несли до річки й топили, а віночки розвішували на деревах. Дехто брав віночок із собою, щоб прилаштувати у хаті чи й стайні як ОБЕРІГ від нечистої сили. Топлення МАРЕНИ означало, що весняна богиня вологи мала відійти. Хлопці натомість робили хлоп’ячу подобу МАРЕНИ і називали його КУПАЙЛОМ. Втопивши МАРЕНУ, молодь починала водити хороводи біля КУПАЙЛА, граючись, обливаючи один одного водою. Цього вимагав звичай. Після ігрищ КУПАЙЛА спалювали або пускали річкою за водою. Це божество репрезентувало ЖИВУ СИЛУ СОНЯЧНОЇ ЕНЕРГІЇ, яка народжувала життя на землі. Досягши свого апогею, СОНЦЕ йшло на спад, а звідси й спалення КУПАЙЛА. Праобразом червоного багаття є вистиглі плоди, котрі увібрали сонячну енергію. Спалення - це не наруга над Богом, а символічне перевтілення Бога статків у червоне багаття - достигаючі плоди. Адже в давнину наші предки спалювали своїх покійників, що вважалося «переходом у вічність». КУПАЙЛО, виконавши свою місію, йшов на спочинок.
Є ще одне диво у звичаї цієї ночі: хлопці пускають з гори палаюче колесо, яке перед тим товсто обмотали соломою та обсмолили, щоб добре горіло. Котиться колесо, немов сонце, що мало йому неба, то захотілося пробігтися ще й по землі, знищити на ній усе лихе. Колесо докочується до річки, до води і з шипінням падає в неї. Наші предки вважали, що світ почався від шлюбу води і вогню. Саме в купальську ніч ця пара єднається знову: вода, прийнявши на себе вогонь, очищується, набуває цілющої сили. О цій порі не дрімали відьми та чарівниці: вони простеляли у темному лісі на росяну траву довге полотно, волочили його, збираючи росу, а тоді викручували з нього росу у горщики. Нею потім лікували людей, худобу, треба лише знати чарівне замовляння... Дівочі вінки, пущені на воду, переймали хлопці. На Полтавщині такого хлопця називали «ПЕРЕЄМЕЦЬ» - наречений
Купальська ніч - найкращий час для зачаття дітей. Діти від цього шлюбу народжувалися на Великдень і мали незвичайну життєву долю... На цьому святі ВОДИ і ВОГНЮ відбувалося єднання ЛЮДИНИ і ПРИРОДИ, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей. Свято КУПАЙЛА - це відображення світогляду наших пращурів. Можна лише дивуватися мудрості предків, їхньому прагненні до гармонійного пізнання ПРИРОДИ, СЕБЕ, СВІТУ. Як можна дивуватися тому, якою мірою ми сьогодні втратили цю здатність...
Підготовлено за матеріалами В.Бут, «Трійця», м.Киїів
http://www.infb.net/25_03/7.shtml
Його вшановували наші пращури ще 3 тисячі років тому, у ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕВОРОТУ - 20-21 червня, а не 7 липня, як це пропонує робити християнська церква, штучно пов’язавши нашого КУПАЙЛА з ,«Предтечею Християнства». До речі, різдво Іоанна Предтечі впроваджено лише 1,6 тис. років тому.
ДАРЕМНО УКРАЇНЦІ ШУКАЮТЬ ЦВІТ ПАПОРОТІ 7 ЛИПНЯ...
Їм не знайти ту квітку доти, доки вони не зрозуміють, у який саме спосіб було спотворене прадавнє свято КУПАЙЛА, замулено його магічне значення створенням НЕІСНУЮЧОГО ОБРАЗУ ІВАНА КУПАЛА. Через відставання ортодоксального церковного календаря це свято відкинуто на більш як два тижні від літнього сонцестояння, чим зведено до нуля МАГІЧНУ СИЛУ КУПАЛЬСЬКОГО СВЯТА. Шукайте, довірливі і ошукані українці, цвіт папороті 7 липня - вам його не знайти ніколи. Чарівна вимріяна КВІТКА ЩАСТЯ цвіте лише в найкоротшу ніч - з 20 на 21 червня, коли б’є ПЕРУН. І ні в яку другу. Така легенда. Лікувальні властивості рослин, зібраних у Купальську ніч, набагато вищі. Шкода, що немало українців не звертають на ці «дрібниці» уваги, продовжуючи святкувати КУПАЙЛА 7 липня, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї історичної пам’яті.
КУПАЛЬСЬКИЙ ВОГОНЬ ЗНИЩУЄ ВСЕ ЗЛЕ: ХВОРОБИ, НЕЩАСТЯ, ЗЛИДНІ...
На Купальському вогнищі у знакову КУПАЛЬСЬКУ ніч спалювали старий одяг. Непотрібні чи зіпсовані речі. В Купальському вогні спалюють смерть - МАРЕНУ, а її попіл (ПО-ПАЛУ) є також очищувальним і таким, що запобігає хворобам та нещастям. Лікувальні властивості вогню, диму, попелу пов’язані з причетністю до життєвої сили сонячного бога ПАЛА. Згадаймо слова: паливо, палати, палко, запал, палій, палахкотіти, палітра, палата, палац, палиця, паламар, паланга, паляниця - жертва богові ПАЛУ. Великий КОРОВАЙ здавна вважається жертвою богу КУПАЙЛУ: кожен з учасників свята має доторкнутися правою рукою до хліба, і, загадавши бажання, кинути требу (шматочок) у вогонь. Свято КУПАЙЛА постало ще на зорі людської культури і впродовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів КУПАЙЛА сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубилися у сивих тисячоліттях... Прадавність виникнення, складність шляху та становлення цього свята засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах: СОБОТКА, СОНЦЕКРЕС, КУПАЛА, СЕМИЯРИЛА... Цікаво, що у Франції Купальське вогнище запалює сам король.
Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято КУПАЙЛА з тих часів відоме в світі, як: «святого Яна» у західних слов’ян, «сан-Джовані» в Італії, «сан-Хуана» в Іспанії, «сен-Жана» у Франції... Але спільним для всіх народів Європи є ДОХРИСТИЯНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ ЦЬОГО СВЯТА, його головні прикмети та обряди, які жодного відношення до Івана Хрестителя не мали і мати не могли.
І хоч походження самого свята, етимологія його назви практично стерлася з людської пам’яті, воно й сьогодні бентежить душу легендою про чарівну квітку папороті, полонить своєю магічною красою. Славили цього дня наші прадіди ДАЖБОГА, славили СОНЦЕ, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю.
КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ СВАРОГ ВІДКРИВАЄ НЕБЕСНУ БРАМУ...
Пропливають у вирій роки та тисячоліття, але щороку, КОЛИ СОНЦЕ ПОВЕРТАЄ НА ЗИМУ, приходить ця чарівна ніч... Мабуть, з того часу, як виникли слов’яни, склалися і чарівні купальські обряди, які поєднували в собі елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. І до цього часу вони приваблюють до себе не зовсім зрозумілою нам зараз магічністю, урочистістю, таємничістю...
Саме цієї ночі (і лише цієї), чарівної ночі, Бог СВАРОГ
відкриває небесну браму, і всі звертання людей будуть почуті Богами. Бог КУПАЙЛО на своє свято благословляє зрілість всього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Це свято молодості, краси сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості.
Вражає одна обставина: свято Купайла припадає на період, коли є ніби перерва в найбільших трудомістких сільськогосподарських роботах. Сіно вже має бути скошене, а жнива ще не почалися. Тобто, розповсюджена думка про те, що влітку не могло бути ніяких гулянь з причини браку часу у хліборобів, «спотикається» об виняток. Природа ніби сама створила умови для святкування КУПАЙЛА. Ігрища проводилися в лісі над водою. Вогнище було невід’ємним атрибутом свята поряд з обрядо-діями з водою та вінками, прибиранням деревця - КУПАЙЛИЦІ, вогняними колесами, фігурами МАРЕНИ та КУПАЙЛА, вогняними стовпами - символами високого вогню, купальськими хороводами та піснями
Поки хлопці заготовляють дрова для Купальського вогню, дівчата йдуть до лісу чи на луки потайки від хлопців збирати чар-зілля для вінків
Назбиравши його, сідають біля води плести вінки, співаючи. Ніхто з хлопців не повинен при тому бути. У «Велесовій книзі» та на Полтавщині МАРЕНУ називали МАРОЮ, як називають в Індії й досі. Біля МАРИ клали великий жмут жалкої кропиви і босоніж перестрибували через неї. В кінці дійства МАРУ несли до річки й топили, а віночки розвішували на деревах. Дехто брав віночок із собою, щоб прилаштувати у хаті чи й стайні як ОБЕРІГ від нечистої сили. Топлення МАРЕНИ означало, що весняна богиня вологи мала відійти. Хлопці натомість робили хлоп’ячу подобу МАРЕНИ і називали його КУПАЙЛОМ. Втопивши МАРЕНУ, молодь починала водити хороводи біля КУПАЙЛА, граючись, обливаючи один одного водою. Цього вимагав звичай. Після ігрищ КУПАЙЛА спалювали або пускали річкою за водою. Це божество репрезентувало ЖИВУ СИЛУ СОНЯЧНОЇ ЕНЕРГІЇ, яка народжувала життя на землі. Досягши свого апогею, СОНЦЕ йшло на спад, а звідси й спалення КУПАЙЛА. Праобразом червоного багаття є вистиглі плоди, котрі увібрали сонячну енергію. Спалення - це не наруга над Богом, а символічне перевтілення Бога статків у червоне багаття - достигаючі плоди. Адже в давнину наші предки спалювали своїх покійників, що вважалося «переходом у вічність». КУПАЙЛО, виконавши свою місію, йшов на спочинок.
Є ще одне диво у звичаї цієї ночі: хлопці пускають з гори палаюче колесо, яке перед тим товсто обмотали соломою та обсмолили, щоб добре горіло. Котиться колесо, немов сонце, що мало йому неба, то захотілося пробігтися ще й по землі, знищити на ній усе лихе. Колесо докочується до річки, до води і з шипінням падає в неї. Наші предки вважали, що світ почався від шлюбу води і вогню. Саме в купальську ніч ця пара єднається знову: вода, прийнявши на себе вогонь, очищується, набуває цілющої сили. О цій порі не дрімали відьми та чарівниці: вони простеляли у темному лісі на росяну траву довге полотно, волочили його, збираючи росу, а тоді викручували з нього росу у горщики. Нею потім лікували людей, худобу, треба лише знати чарівне замовляння... Дівочі вінки, пущені на воду, переймали хлопці. На Полтавщині такого хлопця називали «ПЕРЕЄМЕЦЬ» - наречений
Купальська ніч - найкращий час для зачаття дітей. Діти від цього шлюбу народжувалися на Великдень і мали незвичайну життєву долю... На цьому святі ВОДИ і ВОГНЮ відбувалося єднання ЛЮДИНИ і ПРИРОДИ, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей. Свято КУПАЙЛА - це відображення світогляду наших пращурів. Можна лише дивуватися мудрості предків, їхньому прагненні до гармонійного пізнання ПРИРОДИ, СЕБЕ, СВІТУ. Як можна дивуватися тому, якою мірою ми сьогодні втратили цю здатність...
Підготовлено за матеріалами В.Бут, «Трійця», м.Киїів
http://www.infb.net/25_03/7.shtml