Петро МІДЯНКА: В ДАВНІЙ МАПІ МАЮ Я ПОЗНАЧКУ
* * *
Ерделій-Гриць - сиґотський матурант
У машличку, в крохмалевій сорочці.
«Токай-Підгір'я ще далеко, хлопці», -
Відлунює на вуличці дискант.
Від ексцеленції ти не одержиш грант,
Гравюри Лама, різання Мореллі.
Ти просто Бийло, з прізвищем Ерделі,
Волошини кепкують акурат.
Та соус цей із білого вина
У портах тячівських тужавіють грезна
І бачі Шімон смокче смачно піпку.
Моя вітцівщино, мальована й сумна,
Твоя кераміка, сувої полотна -
І на початку шляху, й напослідку.
* * *
(За картиною Е. Контратовича
«Свячення води»)
Йордан на Чорній Тисі
(це при чехах).
Душпастирі і ризи, й кептарі,
І сяйво голуба над храмом Йвана Струка,
Говерла вбрана в білі одяги...
Ходи, спузарю, в запраній одежі.
В полив'яних глеках -
Води чисті, зимні,
А в душах тепло.
Жандарі смакують кіфлики
З кокосовим горіхом.
Сухий канупер пахне зі жбанів:
Волічки - синя й жовта попід вінця.
Водохреща, малинові павіси,
Піп Юліан під льодовим хрестом.
* * *
Енді Воргол і наш Юлінко Надь:
Ці два неспокої давно у потойбічні,
Як салащанські спалені дві свічі,
А поміж ними стала сербська б...
Солодка й хтива, еросом хмільна,
Мов ягода шовковиці доспіла,
Змія линяюча, шовковий дотик тіла,
Незнаних пестощів солодка таїна.
Для мене це найбільші русини,
Хіба потрібно й іншого русинства?
І недопалки нашого зневірства
Гроза погасить із Галичини?
Микова, Пітсбург, Руський Керестур,
А в Керестурі - церква Миколая,
Маляр Арсеніє і казання Макая.
І реставраторів короткий перекур.
Над Керестуром - повітряний змій,
Єдвабний шаркань, полунична паста.
Ще наша руська доля не пропаща,
Хоч над Балканом дощик вогняний...
* * *
Пейзажі Лугу - тихі, весняні,
Глевкий туман Іванового звору.
Прийде пора грибів і медозбору,
Багаття запалають на груні.
Із Царських врат - Лука-євангеліст
В ряди жінок зорить на Літургії.
Довкола нього картуші ряснії
Та вкритий смальтами
Тугий різьблений лист.
Чи ти покинеш згар, причіл, чертіж,
Травневий тлум долини, шерхіт глини.
На Звораші пугукання совине
Та блискавицями розсічений капіж.
Ніхто не подарує інший Луг,
Оті врочисті дзвони Великодні,
Із пралісу блакитної безодні
Спливає мряка за конічний пруг.
І ті старі жидівські мочарі,
Що не всмоктали межове каміння...
На них лежить пухка квіткова піна
І неповторний легіт на зорі...
* * *
Не в тій радянській осяйній порі,
Коли пили «Троянду» надворі,
Коли була ще недосяжна книжка.
Тоді в Карпатах слухав про відьом,
Якийсь угорський купував альбом
І мармелад тересовський. І хижка
В стручках квасолевих, у золотих вінках,
Ті качани ти вносив на руках.
Благим оранжем розпливались дині.
В плебейський шифер вбралося село,
Тоді живий ще дідо Манайло
Змальовував товсті звої прядивні.
На чорнім плющі ужгородських соф -
Карпатські шваби, їхній Ервінсдорф.
Із діжками-маслянками - Дойчмокра.
А таблички на дверях: «доц.» і «проф.»
З бібліотеки ви йдете удвох -
На резиденції стара мадярська охра.
Тож скільки літ відтоді вже спливло,
Безсмертним став і дідо Манайло.
І всі черстві, і старші, і тупіші
Та і не дивно, що в епоху цю
Ти п'єш настойку тільки з ялівцю,
Переглядаєш комсомольські вірші.
Прикольно й класно. Наші дітваки.
їм все якось не так пішло з руки.
І їх лоби, як викошене поле.
Наш тьмяний зір. Стає драглиста плоть.
Недоторканний у серцях Господь
І м'ятні запахи. І хоспис, і уколи.
* * *
Євангеліум - гласом Уриїла,
Сіон і Ніл - сини ще вдалині.
І вся еклезія Мукачівська збідніла,
І кантори з Нодькарою спаніли,
Хоч носять чоботи нечищені й кальні.
Господь із ними, з нищими півцями.
Дастьбі, будуть турецький біб і хліб.
Віронаука з бійками й синцями,
Поля з ярками і нивки з ярцями,
І показовий долішняцький гріб.
Ти пишеш стих, ти думаєш, Сільваю,
Бо добре бджолам, добре і тобі.
Сріберний посуд і вино з Токаю,
Книжки зі Львова на неділю Вайій
Твої бездонні очі голубі.
Бо ти батько ще руський, в тебе ризи,
Одним попам й відомий Метеор,
Отим із Сускова, Гукливого й Ботизи.
Не віршували ж толваї й харцизи,
А гимни знав єпархіальний хор.
* * *
Коли з височенного, аж потемнілого
за Петрівку верха Іванів Діл,
доходять в село пригіркі запахи
висушених тирличів,
а передзвони отар губляться в
простиглому пралісі,
Приходи до невеличкого зворика,
де блисне т. зв. карпатська риба
На білопінному спаді крутнеться крапчаста,
Почуєш пронизливий свист оляпки,
котра аж підстрибує на сухому плавинні.
Ти ще не знаєш: буде повінь
і цей зворик вергатиме плиття
завбільшки як стіл.
Тепер лагідна літня пора
І верх тремтить, трави розіпрілі,
Крижана вода зволожує зелені мохи.
Від цього не веселіше,
Бо верх найпершим восени біліє
І смуга забілілого вночі поля
Нагадує те покривало, що його
видів на Манайловій «Скорботі»...
Праліс за верхом фіолетовий,
як каліграфічний чорнильний почерк
поета Костя Вагилевича,
що бачив той самий верх
в середині 30-х.
* * *
У петечку різдв'янім Петечел,
Немов котрась Микитова картина.
Цей пастушок. Висока полонина.
Закрила тінню Ґерлу і Сечел.
У видолинку квітне тіочел.
На леґінях куртки фірмові й ґаті.
А ще якісь крутелики пузаті
Розщедрились небозі на коктейль.
Пий, неборанько, цей холодний дрінк.
Тебе не намалює Йойо Кінґ
Ані плескату тару на полиці.
І не вслухайся в невідомий синґл,
Бо ти зійшла із верховинських сиґл,
А в тім борделику дочасний запах глиці.
* * *
Він жде її давно вже з-за хребта -
Нарцисову, трояндову й тюльпанну.
Від Адрії, де пахне мирт Балкану,
Бо тут, під Карпатом, ще слиниться сльота
Турні церковні ніжить сиза мла...
Бляшаний плас світлішає й синіє.
Розкаяна Єгипетська Маріє,
Сама каянників недільних привела.
В форзиціях спливає довгий март,
Молодикам не Гайдеґгер, не Барт -
До юних рук і кельма, і лопата.
Ховаєш в шафу свій шотландський шарф
І б'ють по золотистих струнах арф
Вже після хедеру смаркаті жиденята.
* * *
Розвився ліс - до верхньої межі,
Іще прозорі, попелисті бучки.
Не кажуть ґречно тут: «Цілую ручки!»
Ті, що їдять мелайняні коржі.
На торг-торби, на зарібки-торби,
Рябі млива і пасторальні клунки.
Не ті щоденні нямеські цілунки!
В пуделках має золоті скарби
Ця не ледача й спритна лишачня,
Той рудимент ґаздовання старого,
Позастолітнього. На мочарах - волого,
Вечірня в межах гзиться комашня.
Русини й вовна... Може, мед і мак?
Десятки виселень до швабського Барбова,
Де барбарис, пом'якшена вимова,
Де добрий шпайз і вишуканий смак.
І, мабуть, дужче там солоний сир,
І вин там більше, ніж в Ґруни - розсолу,
І хек під соусом до завтрашнього столу,
І будєлар із баксами. «Komrn hier!»
* * *
Церковця стара пуд Фурмазаном,
Моляться Пречистуй вучарі,
Моляться ялиці престарі,
Молюся і я з волохом Даном.
Мій Божечку, о розжени сись мрак,
Кіряй го у пусту далеку П'ятру!
Я норончову фарбу з сонця натру
І бризну нив по голосних вітрах.
По сих вертепах липі галайк і рев,
І чатина паде з усіх дерев,
Тусуються старі песиголовці.
О Божа Мати, всім нам помагай,
Ми, приобряще на Карпатах рай,
Не прали в зворі пелену й покровці.