Петро СКУНЦЬ: СОБІ НА СМЕРТЬ
СОБІ НА СМЕРТЬ
От уже й закінчилася битва
на бою льодовім крижана.
І заплаче за мною молитва,
і в печалі заплаче й жона.
Тільки знайте, що я не льодина,
я звичайний сумний чоловік,
ще, можливо, заплаче людина
та, яку я не бачив вовік.
Я любив і сади, й виногради,
але, мабуть, любив я тому,
що від них не бувало ще зради,
і служити не мав я кому.
Можна бити. Чи просто грубити.
Та, пробачте, кого не згадав,
я любити умів і робити,
але світ, де живу, спотребити,
за життя вам, звичайно, не дав!
Розумію - життя у вас битва.
Але я залишаюся - без...
Адже ваша нещира молитва
упаде, не досягши небес.
Коли в мене й душа вже похила,
смерть чекає свого любаса,
і роззявила пащу могила -
я побачив, що є небеса.
16 листопада [2006]
----------------------------------------------------------------
20 квітня 2007 року відійшов із життя П. Скунць. Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія
20 травня 2007 року йому виповнилося б 65 років