"Український тиждень" і чому я його читаю...
Колись, ще готуючись до вступу в університет та ретельно вивчаючи підручники з історіїї України, постійно дивувався їхнм авторам, які піднесено оповідали про "Основу" і "Київську старовину", галицьке "Діло" чи "Раду" Євгена Чикаленка...Текст так і майорів - "національне відродження", культурний вплив" і усіляке інше, що несли у маси дані часописи. Тоді, ще 17-річному здавалося, що подібне сприйняття є м'яко кажучи перебільшеним, а висновки істориків є притягнутими за вуха...Як журнал чи газета може когось до чогось пробудити? Особливо, якщо згадати свою "середньостатистичну сім'ю", в якій в радянські часи кожен щось читав з періодики (від "Шепетівського вісника" до "Нового мира"), ніхто не пробуджувався і відчував піднесення. Скоріше намагався порційно задовільнити власний інформаційний голод чи спрагу.
Проте відчуття того, що освічена людина має читати пресу у мене лишилося. Добре пам'ятаю з якими відчуттями купував один із перших для мене номерів "Українського тижня", провідними мотивами якої була цікавість: невже можна робити українською якісний журнал..Як виявилось (принаймні для мене) можна. Можна поєднати в одному журналі різні сфери нашого життя, але зробити їх органічним доповненням одне одної. Можна писати про складні речі - просто і доступно. Можна любити Україну європейську, а не лише той козацько-шароварський ерзац, який нам пропонується офіціозом... Можна-можна..можна рости і далі, чого Вам "Український тиждень" бажаю..
...Кажуть, статус журналу, його впливовість визначається кількістю його передплатників. Можливо, але і зараз, кожен тиждень, коли я йду до газетного кіоску, наповнений тим же відчуттям, що і у перший мій "Український тиждень". І це відчуття - цікавості до слова з газетного прилавку, не хочеться змінювати ні на жодні переваги передплати
Проте відчуття того, що освічена людина має читати пресу у мене лишилося. Добре пам'ятаю з якими відчуттями купував один із перших для мене номерів "Українського тижня", провідними мотивами якої була цікавість: невже можна робити українською якісний журнал..Як виявилось (принаймні для мене) можна. Можна поєднати в одному журналі різні сфери нашого життя, але зробити їх органічним доповненням одне одної. Можна писати про складні речі - просто і доступно. Можна любити Україну європейську, а не лише той козацько-шароварський ерзац, який нам пропонується офіціозом... Можна-можна..можна рости і далі, чого Вам "Український тиждень" бажаю..
...Кажуть, статус журналу, його впливовість визначається кількістю його передплатників. Можливо, але і зараз, кожен тиждень, коли я йду до газетного кіоску, наповнений тим же відчуттям, що і у перший мій "Український тиждень". І це відчуття - цікавості до слова з газетного прилавку, не хочеться змінювати ні на жодні переваги передплати