Економія на науці: зрада чи ідіотизм?
У новому держбюджеті України передбачені витрати на науку найменші за всю історію незалежності країни: приблизно 0,172 % передбачуваного ВНП. Це безпрецедентно мала сума. Фактично йдеться про припинення державного фінансування науки в принципі. Те, що виділяється «щось» - це фактично імітація фінансування. Така сума приблизно порівняна з помилкою, яка вважається припустимою при балансуванні бюджету.
Основні аргументи прихильників такої «економії» зазвичай зводяться до двох аргументів: по-перше, на науці припустимо економити у важкі часи, по-друге, вона, мовляв, неефективна.
Але ж для того, щоб оцінювати ефективність вітчизняної науки, варто врахувати те, що ми є унікальною в світі країною, де в епоху розвитку новітніх технологій кількість науковців падає. За роки незалежності їхня чисельність в Україні зменшилася більш ніж у 4 рази. Дослідників у нас приблизно втричі менше, ніж у країнах ЄС. Тоді як в усіх країнах світу кількість науковців зростає - це просто неминучий процес в умовах переходу до науковоцентричної економіки. Звісно, науковець - професія творча і, на відміну від робітників, кількість є для неї не настільки вирішальним фактором. Але ж науковці - живі люди, які здатні проводити лише певну кількість досліджень. Вони не автомати і якщо їх мало, то й кількість відповідної продукції зменшиться. Отже, логічно, що принаймні по кількісним показникам вітчизняна наука повинна демонструвати низький результат. Але в тому й справа, що вона примудряється зберігати ефективність.
Помітним показником динаміки розвитку науки є кількість фахових публікацій. Так, в Україні вона зросла в останні роки на 23,7 %. Щоправда, в цілому в світі йдеться про рази, але ж усюди (включно з країнами Африки на південь від Сахари) витрати на науку та кількість науковців зростають. Наприклад, Південна Корея витрачає на науку приблизно в 25 разів більше, а по публікаціях випереджає лише в 10 разів. Тобто наші науковці є в 2-3 рази «пліднішими» за цим показником.
Чи можлива економія на науці в принципі? Адепти сучасної влади стверджують, що всюди в світі науку фінансує переважно не держава. Але всі без винятку (аж ніяк не соціалістичні) розвинені країни виділяють величезні кошти зі свого державного бюджету на наукові дослідження (наприклад, США - 139,7 млрд. дол. (!), Німеччина - 30,3 млрд. дол., Японія - 27,7 млрд. дол., Франція - 19,3 млрд. дол., Південна Корея - 16,4 млрд. дол., Великобританія - 10,8 млрд. дол.). Інша справа, що вартість замовлень на наукові дослідження і розробки з боку недержавного сектору в цих країнах, як правило, ще більша.
Нормою для країн ЄС є виділення на науку біля 3 % ВНП, а в таких державах, як Швеція або Ізраїль приблизно 4 % ВНП. Якщо необґрунтовано низькі витрати в абсолютних цифрах можна спробувати списати на економічні проблеми, то у відсотках точно ні. Бідність передбачає меншу кількість фінансів, але не відміну від життєво важливих функцій.
Крім того, чи створені умови для того, щоб приватні інвестори вкладали в науку? Яким чином можна це простимулювати?
Справа в тому, що такі стимули, причому саме за ініціативою вчених, були прописані у прийнятому ще в 1991 р. Законі України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічну діяльність», але відповідні статті незабаром були вилучені за наполяганням Мінфіну, який боявся зменшення податкових надходжень до бюджету. Потім у законі «Про інноваційну діяльність» були прийняті норми, що стимулюють інноваційні проекти - це теж сприяло би підвищенню попиту на науку. Але пильні фінансисти спочатку двічі просили відстрочити введення їх у дію на рік, а потім просто скасували, приймаючи закон про черговий бюджет. Так що «лобіювання» підтримки науки було й триває, воно не раз навіть увінчувалось успіхом - до того, що відповідні положення приймалися Верховною Радою України, але ці закони або просто ігнорувалися економічним блоком виконавчої влади, або незабаром ним же скасовувалися.
До того ж не варто забувати, що навіть якщо бізнес почне вкладати в науку, його цікавитимуть саме прикладні проекти, тоді як принципові прориви здійснює саме фундаментальна наука. В неї приватні підприємці вкладають кошти на відносно недовгий строк і під конкретний результат. Але ж саме тому й інвестують в фундаментальну науку держави. Національний розвиток не вимірюється інвестиційним циклом в 5-10 років.
Едуард Юрченко
Подробнее: http://azov.press/ukr/ekonomiya-na-nauci-zrada-chi-idiotizm