ВІЗІЯ НАЦІОКРАТИЧНОЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
Загальними принципами, на які спираються націоналісти в своїх поглядах на самоврядування та адміністрування, є субсидіарність, персоналізм та пряма демократія. При тому існує чітке співвідношення - демократія та свобода на низовому рівні, персональний принцип на вищому.
Принцип субсидіарності передбачає те, що проблема, яку можна вирішити на нижньому рівні, не передається на вищий, більше того, - в такі проблеми взагалі не втручаються згори. Те, що може самостійно вирішити родина, - громада не чіпає, а те, з чим собі дає раду громада, - не обходить державу.
Принцип персоналізму передбачає утворення ієрархії повноважних, але й відповідальних провідників від батька родини на початковому до лідера нації на найвищому рівнях.
Принцип прямої демократії передбачає те, що там, де демократія дійсно можлива (тобто на рівні адміністративних одиниць з населенням в декілька тисяч людей максимум), вона повинна здійснюватися людьми безпосередньо. Інакше вона неминуче перетворюється в олігархію (владу найбагатших, що маніпулюють більшістю) та охлократію (владу натовпу, в який неминуче перетворюється неструктурована велика спільнота).
Щодо загальних обрисів націократичної адміністративної реформи, то найперше, що необхідно зробити - це відмінити рівень області - регіону. Сам факт його існування є потенційно небезпечним і з точки зору управлінської ефективності непотрібним. Повноваження областей необхідно передати на рівень повітів, яких має бути близько сотні або трохи більше. На цьому рівні треба сконцентрувати функції контролю та представництва центральної влади. Керівники повітів мають бути локальними заступниками і представниками керівника національного рівня. Адміністрація голови держави реально зможе підтримувати систематичний безпосередній зв’язок з такою кількістю підлеглих без постійного втручання апарату. На повітовому рівні існуватиме відповідно необхідний бюрократичний апарат.
Наступним за рівнем має бути громада. Але не гігантська громада, запропонована сьогоднішньою «пропрезидентською» адміністративною реформою, а невеличке утворення, в якому реально може бути дієва пряма демократія. Для крупних міст, таких як Київ, основою громади може стати мікрорайон. В інших умовах треба орієнтуватися на наявні дрібні населенні пункти або органічно утворенні одиниці в містах. Кількість громад у повіті повинна не перевищувати кількості 100-150, щоб керівник повіту і його апарат могли підтримувати ефективний контакт зі старостами громад.
З іншого боку, кількість населення громади не повинна перевищувати десяти тисяч (бажано бути значно меншою), інакше пряма демократія стане неефективною. Існування місцевих представницьких органів на кшталт рад не є раціональним. На рівні громади управління повинно здійснюватись обраним населенням старостою та сформованим ним апаратом. Крім того, в громадах необхідно розвивати навички прямої демократії, це єдиний шлях звільнення держави від тягаря місцевих проблем, які неминуче породять бюрократизацію та зниження ефективності. Зрозуміло, що місцева бюрократія повинна створюватися на рівні лише особливо крупних громад та згідно з рішенням та за кошт їхніх мешканців. При адекватному перерозподілі податків це не буде великою проблемою для густонаселених громад.
Зрозуміло, що йдеться лише про дуже приблизний план націократичної адміністративної реформи. Кінцеву відповідь повинні дати фахівці - експерти. Але в будь-якому разі ми повинні відштовхуватися від наших загальних світоглядних орієнтирів.
Едуард Юрченко
http://azov.press/viziya-naciokratichnoi-administrati..