УГОРСЬКИЙ ТАНОК НА ГРАБЛЯХ
Скандальну заяву прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана не можна визначити іншим чином, ніж помилку, яка може мати катастрофічні наслідки для Угорщини та надзвичайно проблемні для всієї Східної Європи. І йдеться не про те, що у випадку гіпотетичного конфлікту з Україною Угорщина не зможе їй нічого протиставити, тотально програючи в усьому - від людського ресурсу та географічного розташування до стосунків із сусідами та глобальними гравцями.
Проблема в тому, що навіть без конфлікту вона продовжує погіршувати свої перспективи не просто на розвиток, а й на збереження суверенітету. Правляча партія Угорщини прийняла низку жорстких рішень, які можна лише вітати: реабілітація національної історії та підтримка традиційної родини, жорстка міграційна політика та протидія абортам, боротьба проти соціального паразитування, нарешті.
Все це обумовило появу симпатій до неї з боку людей з правими поглядами в усьому світі та, водночас, ворожість космополітичної ЄС-івської мафії. Логічним було би в цій ситуації шукати союзників серед сусідніх народів, готових до схожих перетворень, і разом віднаходити шлях до національного самозбереження. Але замість цього Орбан та його партія активно перетворюють сусідів та друзів на відвертих ворогів. Угорщина вже мала схожий досвід.
У 1867 р. Габсбурги перетворили свою імперію в Австро-Угорщину. Угорцям не просто надали можливості для вільного національного розвитку, а й довірили владу над половиною імперії. Транслейтанія (угорська частина монархії) включала в себе, крім власне Угорщини, Хорватію, Словенію, Словаччину, Закарпаття, Трансильванію та навіть деякі італійські землі. Замість того, щоб сприяти укріпленню єдності народів держави, угорська верхівка використала довіру свого короля для розгортання політики «мадяризації», яка налаштувала вороже всі неугорські народи, що потрапили під її владу.
Окремо треба відзначити, що в австрійській частині монархії нічого подібного не відбувалось. Внаслідок «мудрої національної політики» угорці отримали Тріанонський договір, після якого Угорщина втратила 72% території і 64% населення (у тому числі 3 мільйонів етнічних угорців), вихід до моря і флот, 88% лісових ресурсів, 83% виробництва чавуну і 67% банківсько-кредитної системи. З нагоди укладання договору в країні був оголошений національний траур, всі офіційні прапори приспущені аж до 1938 р.
У школах учні щодня перед уроками читали молитву про возз'єднання Батьківщини. Характерно, що словаки, словенці та хорвати легко погодились увійти до складу інших держав (інша справа, що пізніше вони були розчаровані та розгорнули боротьбу за незалежність). Про природний процес здобуття національної державності не йшлося. Просто на момент розпаду Австро-Угорщини їх цікавила не незалежність, а сама можливість від’єднатись від угорців…
Сьогодні Угорщина (проти якої відверто агресивно налаштована верхівка Заходу) водночас посварилась з усіма (!) своїми сусідами, крім хіба що Австрії. Звісно, про гострий конфлікт не йдеться, але напруження наявне. Незважаючи на те, що вона є типовою східноєвропейською країною і основні її інтереси (збереження національної самобутності, захист традицій, опір тиску ЄС) співпадають з інтересами сусідів, Угорщина вперто наступає на абсолютно ті самі граблі, що й півтора сторіччя тому.
Загострення стосунків з Україною, з якою солідаризується майже вся Східна Європа, - типове цьому підтвердження.