Маленькими кроками в пекло
Найбільш засмучують повідомлення про те, що треба ще трохи піднажати... Про те що на протилежному боці паніка, що менти бояться, Янукович посивів, а його свита вже от-от готова розбігтись навтьоки... і треба лише трохи додати зусиль і все раптом трапиться... от було б на Майдані трохи більше людей, трохи більше радикалів на Грушевського і трохи більше противогазів й коктейлів Молотова...
Засмучує це тому, що абсолютно ідентично думають на протилежному боці. Що треба лише трохи піднажати... Беркутівці думають, що вони лише трохи сильніше поб’ють народ трохи сильнішими спецзасобами, трохи більше їх залякають голими бігунами і народ злякається. Владні лідери думають що вони трохи піднажмуть законодавчо, приймуть пару лякаючих законів т.д. т.п.
І ті, і інші, вважають що будь-які поступки опоненту, реалістичні умови для переговорів чи й просто відсутність з свого боку "наступальних" дій - це ознака слабкості, програшу і такого іншого. Й, як наслідок, посилено думають яким би чином ще сильніше наступити супротивнику на болючі місця.
Дуже неприємно би було, якби такими піднажиманнями сторони поступово примушували одна одну опускатися все нижче і нижче...
При цьому з нашого боку я звичайно ж маю на увазі не опозиційних лідерів. Вони якраз діють доволі правильно, так-сяк слідують усім нам відомому плану. Особливо похвальні дії Кличка, який успішно піарить себе як тільки може.
Люди не стають алкоголіками, наркоманами, вбивцями, і т.п. одразу в одну мить, деградація майже завжди відбувається поступово, маленькими кроками. Головне щоб людина не проводила ніде чітких меж і була готова заплющивши очі зробити в сторону пропасті лише маленький-маленький крок вперед, а завтра ще один і потім ще один.