це коли.
розтираю соковиті стебла м8яти з лимоном. заливаю окропом і ковток за ковтком прогріваю внутрішній мікрокосмос.
хочеться фотографувати людей. гнучкі лінії вуст, дотики кінчиків пальців до напружених мя8зів спини, родимку на молочно-прозорій шкірі шиї, пасмо золотого волосся, що спадає стрічкою вздовж хребта.
все йде по колу. життю притаманна певна циклічність. хронологічна пастка.
це коли ходиш містом і споглядаєш людей. очі, взуття, на якій руці годинник.
це курити дешеві цигарки і допивати вранці залишки вина.
це занурити ноги у крижану воду по коліна. і заспокоїтись.
це бути дівчиною з золотавими кудриками у чорному береті, як парижанки з чорно-білих кінострічок.
це о четвертій вечора дивитись за вікно і думати, що там глибоководдя.
це вважати, що коли телевізор і холодильник припинять розмовляти зі мною - я зателефоную тобі.
це коли, все більше полюбляєш спати. процес. і сновидіння. безтурботно. намагаєшся зустрічати ранок якомога пізніш.
це випадково зустріти когось, хто колись був кимось твоїм.
це коли прокидаєшся вночі і просто дивишся у стелю.
тому що все добре, але.