(no subject)

[dutunko]

Вони, певно, кричали.
Ти видихни та вдихни.
Дихай рівно, як вчили.
На час відклади новини.
Коридори “зелені”.
На дворі - виття весни,
Прориває крізь смерть.
Маріуполь усе ще гине.
Всі жахи причаїлись,
бо чим уже тут візьмеш,
хтось питає, де бог.
Мавка знов здобуває душу.
У скалі сидить звір,
перероджений у німе.
Очі духів зими
відступають у неминуче.
Ще повернуться сни,
будуть ігри та літній дощ.
Мертві разом з живими
співатимуть про світанки.
=====
Ми знаходимось тут,
=====
де застигли всі ноти “до”.
Обережно дивись, -
ще багато годин до ранку.
Ми знаходимось тут,
у збутті найстрашніших снів,
де померти - не жах,
де кошмар миготить в екрані.
Та русалка плете
в очереті нові пісні.
Той, що греблі всі рве
прокидається в океані.
Проростає трава.
Дикий біль замерзає в лід.
В передранішніх криках
палаємо всі єдино.
Діти вʼяжуть сітки
“Град” бере й підриває дід.
На долоні душа -
і вона уже не загине.