2019 - "Матрас" у Хорватії. Частина 1.
Спочатку планувалася звична для нас подорож з переїздами з місця на місце. Хорватію вибрали через відносну близкість, помірні ціни і море. На перші 4 дні замовили житло у вже знайомому нам апартаменті-студіо на острові Брач. Доїхати до моря вирішили за два дні.
У перший день доїхали до Чопа десь о 19-ій і вирішили не ночувати перед кордоном а переходити і шукати ночівлю в Угорщині. Відразу заїхали у зону контролю, там перед будкою прикордонників перед нами було до десяти автомобілів. Але вони не рухались. Поцікавився причиною - угорці не пропускають. Звернули увагу на велику кількість мікроавтобусів набитих якимись дивного вигляду пасажирами. Пасажири не виглядали такими, що їдуть кудись надовго. Мікроавтобуси йшли окремою полосою. Через 3 години нарешті втрапили до Угорщини. Я скористався новою СІМ картою від британського Водафона, яка за 1 фунт в день дає 500 Мбайт інтернету і необмежену кількість дзвінків по Євросоюзу, причому у дні, коли нею не користуєшся, нічого не платиш. Через Букінг знайшов відносно недороге житло за 30 км від пункту пропуску. Минулого року ми ночували у готелі у м.Кишварда за 40 євро, що на мою думку трохи задорого, як для транзитної ночівлі. Житло знайшли без проблем. Це був великий красивий будинок біля озера.
На порозі нас вже чекала хазяйка - немолода пані, яка ретельно переписала дані наших паспортів у гросбух і тут же запропонувала нам по чарці напою, забув назву, але по суті - яблучний самогон. Випила з намі й сама. Я випив свою і жінчину порції для дезинфекції - пані часто і гучно шморгала носом. При оплаті помешкання пані довго перераховувала здачу з 30 євро (ми мали заплатити 27). Там була ціла купа дрібних монет. Я без окулярів не дуже розібрався що є що . В результаті пані нас нагріла десь на євро, рахуючи одноцентові монети як десятицентові. Не думаю, що то було навмисно. Просто уже приїхало кілька гостей і з кожним пані випила по чарці. Кімната була дуже простора.
Санвузол теж, і сучасно обладнаний.
Вранці виявилось, що для гостей ще є загальна добре обладнана кухня, де ми і поснідали, бо мали чимало їжі з собою. Разом з нами снідала родина з України. Вони поверталися з Хорватії, по дорозі туди простояли на кордоні 9 годин.
Нам потрібно було заплатити за дороги. Це можна зробити на заправці. Ми легковажно пропустили єдину заправку до Ніредьхази, де мали виїхати на автостраду, і довелося заїздити у місто. Це була чимала затримка. Інша затримка сталася на кільцевій М0 навколо Будапешту, де саме був ремонт дороги. Вирішили спробувати його об'їхати через центр міста. Вийшло не дуже швидко. Зате проїхалися красивими місцями. А перед тим заїхали переобідати і заодно заправитися дешевим бензином на Ашані. Обідаємо ми китайською їжею у фудкорті Ашану. Порції там великі, їжа смачна і недорога. Цього разу випадково взяли перчену їжу. Захотілося її чимось закусити. Я взяв у інших продавців десерт. Ще й розпитав, що воно таке. Ну такий десерт, - кажуть, з молока і яєць. Виявилось - у молоці розчинений яєчний жовток, а у тому всьому плаває зварений яєчний білок. Гроші заплачені - довелося їсти, хоча були сумніви, як воно з перченою їжею уживеться у шлунку. Обійшлося. Цього дня нам належало проїхати біля 900 км. Ночівлю замовили у м.Старіград, що біля національного парку Паклениця. Сподівалися увечері вже купатися у морі. Але через всі затримки, а ще була затримка півгодини на угорсько-хорватському кордоні, приїхали пізно. Доки їхали по материковій частині Хорватії було досить прохолодно - 14 градусів. Але після 6-тикілометрового тунеля Св.Рока, коли виїхали на побережжя суттєво потеплішало. Навігаційна програма IGO традиційно нас порозважала - привела не в Старіград, а в Селіне, хоча й на вулицю з вірною назвою. Розпитували дорогу у місцевих жителів. Вони були дуже доброзичливими. А один пан навіть сів на свій скутер і показав нам дорогу. Апартамент хоч і називався Вілла Вера, був досить скромним, меблі і обладнання трохи застарілі. Але ліжко зручне, чистота, близько до моря. Старіград крім пляжного відпочинку є ще й базою для відвідин НП Паклениця.
Місто знаходиться у самому кінці довгої морської затоки.
Ми пішли гуляти до моря. Вже стемніло. Я пожалкував, що не взяв плавки. Вночі пішов сильний дощ. А вранці ми виявили, що залишили переднє вікно авта незачиненим, тож мали мокре водійське сидіння.
До Спліта 170 км. Приїхали, поставили авто на майданчик для очікування парому і хотіли піти до Діоклетіанового палацу - він поруч. Але нас попередили, що маємо бути біля авта за 30 хвилин до відправлення парому. Тому трохи пройшлися в сторону старого міста і повернулися.
Насправді погрузка почалася з затримкою 15 хвилин, Але відчалив паром вчасно. Наше авто поставили на балконі над основною палубою для автівок.
І ось ми в Супетарі. Побачили новий гіпермаркет Томмі і поїхали туди. Виявилось, що він відкривається тільки через кілька днів. Заїхали до іншого супермаркету, з парковки якого, а особливо з торгового залу - чудовий вид на місто і море.
А потім у рибний магазинчик при консервній фабриці. Купили там дешевої (120 грн/кг) доради. Заодно полюбувались видом згори на Постіру, де збираємось провести 4 дні.
В інтернеті я читав, що досить непогана і недорога рибі - осліч. Ми купили в кулінарії готову паніровану рибу. Нею і пообідали після прибуття до апартаменту. З вином, а як же.
Бо відомо ж, що "Dobro vino - mir u kuci" (Куча хорватською - дім).
Апартамент за 2 роки нітрохи не змінився, такий же чистий і затишний.
Потім на море, воно лагідне і тепле, а увечері пішли прогулятися містом.
Наступного дня пішли до малолюдних пляжів у зеленому масиві Mala Lozna. Пляж Трстена був практично безлюдним.
Але виявилось, що там у воді є якісь прохолодні течії. Тому повернулися ближче до нашої тимчасової оселі і купалися на кам'яному пляжі. Там вода була теплою.
З собою взяли нещодавно придбані на Аліекспресі легкі (900 г) і компактні у складеному вигляді крісла. Вони виявилися досить зручними. По дорозі трапився мопед з промовистою для нас назвою.
Ближче до кінця дня пішли на прогулянку до пляжу Ловречина. Це 3 км від апартаменту. Пляж піщаний і вдень досить популярний. Зараз тут нікого.
Поруч ресторан.
І вілла, яка вочевидь винаймається гостями.
Відвідали і руїни церкви Св.Лавра 5 століття.
Коли поверталися, сонце вже сідало.
Спостерігали красивий захід.
Нагуляли апетит, вечеряли дорадою на терасі.
Два дні дороги відбили у нас бажання їздити на вто у найближчі кілька днів. Тому - тільки море і прогулянки пішки. Наступного для прогулялися до м.Сплітска. Зауважили дорогою, що набережна Постіри теж розбудовується.
Вересень, але все ще багато квітів.
Дорога до Сплітски йде сосновим лісом понад морем. Туди теж кілометрів зо три.
У Сплітска красивий променад, але на ньому не закрито рух автотранспорту, хоч трафік тут незначний.
Поверталися також потемну.
Тим часом думаємо, куди рушати далі. Особливих ідей немає і потихеньку закрадається думка - а навіщо їхати з такого милого місця. Вирішили залишитись тут ще на 3 ночі. Раз так, то маємо організувати сяку-таку екскурсійну програму бодай по острову. Наступного дня їдемо до містечка Сутіван. По дорозі зупиняємось в Супетарі, бо ми його майже не бачили. У Супетарі чимало великих по мірках Брача готелів. Гості відпочивають на пляжі у таких балдахінах.
Дітьми в готелях опікуються аніматори.
Привернула увага будівля, яка спочатку здалася церквою. Потім виявилось, що то сімейний склеп, побудований місцевим генієм архітектури. Кладовище було очевидно основним полем його діялності, бо виглядає неначе музей.
Тут же він і похований під скромною плитою, на якій лежать бронзові капелюх, черевик і ціпок. Сподобався старий човен, перекваліфікований у клумбу.
Поїхали у Сутіван.
Спочатку заїхали на окраїні на безлюдний пляж скупатися. Там на човні стояла чайка і завзято дзьобала його надувний балон. Потім, видно, втомилася і присіла відпочити.
Тим часом на пляж прийшла пара і ми поїхали далі від міста макадамовою дорогою у пошуках приватності. Десь за 2 -3 км від міста є обгороджений пляж вочевидь дорогого готеля, бо навіть дорогу біля нього поливають водою, аби пил не заважав гостям. Туди-сюди їздив відкритий пасажирський електрокар, а також велосипедисти на однакових велосипедах з однаковими велосипедними сумками. Ми знайшли майже безлюдний великий пляж і стали там.
Поруч була станція перепочинку велосипедистів з велонасосом і інструментами. Брач намагається популяризувати велопрогулянки островом.
Покупалися, відпочили.
І до центру міста. В'їзд туди закритий шлагбаумом. Є велика безкоштовна парковка.
Місто нам відразу сподобалося.
Ніде більше на острові ми не бачили такої розкошної пальмової алеї.
Фото не передає чудовий вид від церкви в сторону моря.
Потім об'їхали місто і заїхали на його окраїну з іншого боку. Там купалися на чудесному пляжі. Біля берега він був з гальки, а за кілька метрів у морі перетворювався на піщаний.
Дома у хазяйнів попитали про маловідомі пляжі, куди можна дістатися автом і де немає людей. Нам порадили пляж Дучац. Поїхали туди. Бетонна дорога досить круто спускається до моря. Ми залишили авто метрів за 200 до берега і далі пішли пішки.
Відразу стало зрозуміло, що навряд чи там буде безлюдно, бо поруч було кілька будинків. Так воно і виявилось.
Тому повернулись до Постіри. Велика Кишеня теж має право на свій мем.
Частина 2.