Про кухні
Я дуже люблю кухні. Різні і усілякі. На кухні я люблю проводити багато часу, навіть якщо це офісна кухня, дуже офіційна, строга і неприбрана. Чи кухня чужого дому, але у неї неповторний запах, чи неповторні вазонки на холодильнику.
Саме з кухні починався і досі починається мій день. На ній він і закінчується.
Саме на кухнях починалась і закінчувалась дружба, чи навіть стосунки.
Ця моя любов народилася десять років тому, в гуртожитку на кухні, колір якої я і досі назвати не можу, така-собі суміш коричневого, рожевого і брудно-помаранчевого кольорів. Там була широчезна лава, на якій за необхідності можна було і закімарити, грубий стіл, газова плита, яка майже постійно горіла і широчезне підвіконня. Доречі, любов до підвіконня теж звідти родом. Взимку я сидів у старому, кимось викинутому, кріслі біля плити, пив каву і палив. А влітку сидів на підвіконні і грав на гітарі, інколи звішуючи одну ногу назовні. Саме на кухнях народились мої перші вірші, а згодом пісні.
На моїй першій зйомній квартирі, при всій її карликовості, кухня була велика, з мінімумом меблів. З тих часів я дуже нелюблю зайнятий кухонний стіл. Він там був крихітний, до того ж - єдиний на всю квартиру. Тому між мною і кухонним причандаллям велась постійна боротьба за вільний простір. Саме тому я намагаюсь розтусувати все по кухні так, щоб стіл і всі інші пласкі поверхні були мінімально зайняті.
Потім були звичайні "совкові кухні", десь більші, десь менші. Саме на тих кухнях гартувалось моє терпіння, переборювалось бажання плюнути на варіння борщу чи смажіння гавайських котлет і відварити макаронів з сосисками. На тих кухнях я вчився розуміти, що як сам собі не приготуєш, то ніхто тобі не приготує. На тих кухнях панувала "битовуха" і починалася моя шалена любов до котів.
Потім були мандри по чужих кухнях, де або небуло нормального посуду, або мені не дозволялось нічого робити. Але цей період досить швидко закінчився. І йому на зміну прийшов період крихітної кухні у старій "хрущовці". Настільки крихітної, що окрім мене і кішки туди неможливо було втиснути ще одну живу істоту. Навіть таргани виходили, коли заходив я, так там було тісно. Але то нічого. Головне атмосфера. Там було тихо. Як виявилось - занадто тихо. Рік тиші примусив мене шукати іншу, світлішу і гамірнішу кухню.
Сьогоднішня кухня пахне какао. Але частіше кавою і корицею. На цій кухні живе багато людей і багато котів. А коли у руках з'являється шмат м'яса, то котів стає ще більше, за рахунок їх броунівського руху.
Кожна кухня - унікальна, як штрих-код. У кожної є своє призначення, свій період, своя життєва "вага".
У моєму житті кухні завжди відігравали і продовжують відігравати одну з головних ролей. Навіть ця рекурсія - писати на кухні про кухні...
...і в голові грає Цой: "Я люблю кухни, за то, что они хранят тайны" (с)
Саме з кухні починався і досі починається мій день. На ній він і закінчується.
Саме на кухнях починалась і закінчувалась дружба, чи навіть стосунки.
Ця моя любов народилася десять років тому, в гуртожитку на кухні, колір якої я і досі назвати не можу, така-собі суміш коричневого, рожевого і брудно-помаранчевого кольорів. Там була широчезна лава, на якій за необхідності можна було і закімарити, грубий стіл, газова плита, яка майже постійно горіла і широчезне підвіконня. Доречі, любов до підвіконня теж звідти родом. Взимку я сидів у старому, кимось викинутому, кріслі біля плити, пив каву і палив. А влітку сидів на підвіконні і грав на гітарі, інколи звішуючи одну ногу назовні. Саме на кухнях народились мої перші вірші, а згодом пісні.
На моїй першій зйомній квартирі, при всій її карликовості, кухня була велика, з мінімумом меблів. З тих часів я дуже нелюблю зайнятий кухонний стіл. Він там був крихітний, до того ж - єдиний на всю квартиру. Тому між мною і кухонним причандаллям велась постійна боротьба за вільний простір. Саме тому я намагаюсь розтусувати все по кухні так, щоб стіл і всі інші пласкі поверхні були мінімально зайняті.
Потім були звичайні "совкові кухні", десь більші, десь менші. Саме на тих кухнях гартувалось моє терпіння, переборювалось бажання плюнути на варіння борщу чи смажіння гавайських котлет і відварити макаронів з сосисками. На тих кухнях я вчився розуміти, що як сам собі не приготуєш, то ніхто тобі не приготує. На тих кухнях панувала "битовуха" і починалася моя шалена любов до котів.
Потім були мандри по чужих кухнях, де або небуло нормального посуду, або мені не дозволялось нічого робити. Але цей період досить швидко закінчився. І йому на зміну прийшов період крихітної кухні у старій "хрущовці". Настільки крихітної, що окрім мене і кішки туди неможливо було втиснути ще одну живу істоту. Навіть таргани виходили, коли заходив я, так там було тісно. Але то нічого. Головне атмосфера. Там було тихо. Як виявилось - занадто тихо. Рік тиші примусив мене шукати іншу, світлішу і гамірнішу кухню.
Сьогоднішня кухня пахне какао. Але частіше кавою і корицею. На цій кухні живе багато людей і багато котів. А коли у руках з'являється шмат м'яса, то котів стає ще більше, за рахунок їх броунівського руху.
Кожна кухня - унікальна, як штрих-код. У кожної є своє призначення, свій період, своя життєва "вага".
У моєму житті кухні завжди відігравали і продовжують відігравати одну з головних ролей. Навіть ця рекурсія - писати на кухні про кухні...
...і в голові грає Цой: "Я люблю кухни, за то, что они хранят тайны" (с)