Подаруй мені тишу Понад дзвінки, Серед мотлоху міст, Темних, з серця Потворних людей. Подаруй мені сонця Промінь не сотий. А той, що живе Серед трешу Збуткових немрій, Неідей. Хочу бачити Променем першим, Серця світлом, Мовчанням очей.
Словно нити серебра, Отливается судьба. Белый блик и темный блик, Боль, надежда, рваный крик. Тени горького костра Жгут беспечные слова, Списки дел, охапки слез, Миг восхода, грохот гроз. Надрывается металл, Вместо серебра - слюна. Свет исчез в кровавой пене, Всхлип, рывок. И только тени.
Бентежать сни, Огидні до нестями. Немовби я мерзенна й зла Істота, З люті створена, з пітьми. І цілий день Без спокою, без шани До себе в сутність зазираю І мовчу Залякана навіяними снами. Чи я то є? Чи моє темне его Блукає коридорами душі? Чи сон наразі бачу, Втекаючі мерзенного себе?
О, горе мне! Нелегкие будни копирайтера. Опоздала с отправкой статьи, засмотревшись на московское время... И теперь утеряна навсегда для потомков 100% уникальная статья. Не повезло вам, потомки! :)))