Роман "Заколот проти Петлюри". Частина друга. Продовження.
Продовжую викладати глави свого роману.
Дмитро Калинчук. ЗАКОЛОТ ПРОТИ ПЕТЛЮРИ
Тут - попередня частина
Тут - початок другої частини
А тут - початок твору.
Від доповіді сотника Чайковського його серце стиснуло, мов лещатами. З усіх можливих варіантів стався найгірший. Він силився щось сказати у відповідь, але слова змішалися в горлянці. Емоції душили здоровий глузд.
- Що ви наробили? Навіщо ви їх сюди привезли?!? - випалив він.
Чайковський пояснив. В присутності старшин-запорожців гайдамаки просто не змогли нічого вдіяти. Доводилося з цим миритися.
Він зацьковано поглянув на Чайковського. Легко сказати - миритися. Командувачі запорожців у Києві - і що тепер з ними робити? Виводити на суд? А що закидати?
Безпричинний арешт Болбочана не пройде непоміченим. Збуряться Січові стрільці. Почнуть ставити питання командири інших частин.
Він всівся за стіл. Не все було ще втрачено - треба було просто не робити дурниць. В голові він перебирав кілька десятків варіантів розвитку подій - вірив що безвихідних ситуацій не існує. Кожну ситуацію можна повернути слабою чи сильною стороною. В приїзді Болбочана мав бути сильний бік.
Рішення прийшло звідти, звідки й не чекав: він поглянув на газетний аркуш. Ну звісно ж! Правда - не те що сталося у житті, правда - це те, про що написали газети! Це він усвідомив, ще коли працював редактором.
- Болбочана поселіть у готелі, в розкошах, - наказав він Чайковському. - У «Континенталі». Хоч би й через стінку від мене - не суттєво, аби тільки я його не бачив. І негайно до мене усіх газетярів. Зараз ми підкинемо їм робітки.
Командувач запорожців не задурно здався так легко на милість влади - він чекав на слідство і суд, бо розумів, що реально проти нього нічого нема. Єдине, чого він не передбачив - ніякого суду не буде. Болбочан мусив сидіти тут, у «Контенинталі», допоки події не зміняться настільки, що він зможе позбутися його остаточно. А тим часом…
Він уявив собі газетні заголовки. «Змова командування запорожців з Денікіним», «Золото білих - причина поразок українського війська», «Хто винний у залишенні Харкова і Полтави?»
Вільна преса - велика сила.
- Так навіть краще, - мовив він уголос. - Трудовий конгрес обов’язково запитає про ситуацію на фронті, а ми маємо під вартою тепленького винуватця.
- А Запорізький корпус? - спитав Чайковський.
- Хай команду перебирає Волох. Краще за нього це реакційно-офіцерське кубло не розворушить ніхто.
- А як же фронт? - розгублено спитав Чайковський. - Більшовики наступають.
- Все буде гаразд, - замахав він руками. - Січові стрільці ударять від Ромодану, Волох - від Кременчука. Повернемо Полтаву. А невдовзі - і Харків.
В останнє він і сам не вірив повністю.
Чайковський вийшов.
Кілька разів він пройшовся кабінетом з кінця в кінець. Дістав з шухляди невеличкий портрет у рамці. Поставив на підвіконня. Всівся за стіл та закинув ноги на стільницю. З підвіконня на нього дивився немолодий чоловік у жупані та шапці з пір’ям.
З клаптика паперу він зім’яв невеличку кульку. Кинув у портрет. Влучив.
- Ну що, Скоропадський? - спитав він глузливо. - Де тепер твій гетьманат? Де твій уряд? Агов! Я тепер на твоєму місці.
Підвівся. Наблизився до портрета впритул. Стукнув пальцем обличчя на портреті:
- Я! Той кого ти до в’язниці кидав, - від задоволення його голос почав скрипіти. - Я тепер єдина влада в Україні. Я! А ти де?
Він весело розсміявся.
Останні перепони були прибрані. Влада Володі Винниченка доживала останні дні. Хлібороби знешкоджені. Донцов виїхав за кордон. Міхновський розчинився серед безкрайніх українських просторів. Болбочан грався у відлуння в чотирьох стінах. Жодних перепон!
Його ніщо більше не стримувало. В Україні нарешті наступила єдина влада - його влада.
А більшовики… Що більшовики?
ДАЛІ БУДЕ
Повну версію роману можна закачати тут: Заколот проти Петлюри