Роман "Заколот проти Петлюри". Частина друга. Продовження.
Продовжую викладати глави свого роману.
Дмитро Калинчук. ЗАКОЛОТ ПРОТИ ПЕТЛЮРИ
Тут - попередня частина
Тут - початок другої частини
А тут - початок твору.
В залі готелю, де містилися стаціонарні булави Лівобережної групи та Запорізького корпусу, від старшин було не пропхатися. Арешт командувача сколихнув усіх. Командири частин воліли знати з перших рук, що насправді сталося і що їм робити далі.
Промовляв комендант штабу групи сотник Авраменко:
- Частину старшин на нашу вимогу з-під варти звільнили. Командувач перебуває у своєму вагоні і наразі усім забезпечений. Завтра командування групи та корпусу хочуть везти до Києва.
- До Києва командувач не доїде, - похмуро зауважив Артем. - Я не можу розкрити усіх деталей, але ці інтриги сягають вищого керівництва країни. Дехто в Києві дуже хоче, аби командувач загинув дорогою під час нападу анархістів.
Старшини зашуміли. Слова Артема потрапили на родючий ґрунт. Посипали пропозиції:
- Нехай лишають командувача в Кременчуку!
- Гайдамаки оголили фронт - під суд Волоха!
- Піднімаємо козаків - і від гайдамаків духу не залишиться.
Сотник Авраменко постукав олівцем по склянці.
- От тільки бунту не треба, - в такі хвилини на привабливому обличчі коменданта булави чітко проступали чотири роки Німецької війни. - Не можна провокувати владу на звинувачення в непослуху. Пропоную всім таке. До Києва командувач поїде, але не сам. Ми теж складемо делегацію старшин. У Києві починається Трудовий конгрес - гайдамаки нам зірвали від’їзд. Маємо скористатися нагодою.
- Слушна думка, - підтримав Авраменка командир Богунського полку. - І зброю візьміть - карабіни, кулемети, гранати. А то час неспокійний - Зелений збунтувався, шинкарівці тилом блукають. Аби командувача нам не скривдили.
Делегацію зібрали швидко. За старшого поїхати мусив сотник Авраменко.
На ранок вісім старшин з карабінами і двома кулеметами Льюїса зібралися біля вокзалу. Дві запорізькі сотні, по одній від мазепинців та чорношличників, оточили півколом вокзал, але всередину не совалися. До вагонів командувача старшин провів один Артем.
- Не подобається мені все це, - казав комендант булави. - Дивися, теплушку якогось лиха причепили до потяга.
- Вантажтеся.
Та варто було старшинам сісти до вагону, як під вікнами з’явилася юрба обвішаних гранатами та кулеметними стрічками гайдамаків:
- Запорожці! Виходь. Потяг охоронятимемо ми.
- Це що за самоуправство? - спалахнув Авраменко. - Чий це наказ?
- Отамана Волоха.
Старшини перезирнулися між собою.
- З вагону не виходити, - наказав комендант булави. - Ми до Волоха. Зараз усе з’ясуємо.
Ватажок гайдамаків перебував у своєму штабному вагоні - звичайній солдатській теплушці зі звичайними дерев’яними нарами. Не було тут ані столу з мапою, ані шаф з довідниками, ані пункту зв’язку. Всі ці деталі Волох вважав непотребом, що не лічить справжньому революційному командирові.
У підштаниках та сорочці хазяїн вагону сидів на нарах, склавши ноги по-турецьки. Перед ним стояла бляшана коробка з монпансьє. Поруч на стільчикові вмостився військовий старшина Загродський.
Їхньому приходові Волох страшенно зрадів:
- Боже, які люди?! Горач! Авраменко! Сідайте на тапчан. Цукерку хочете?
- Дякую, - відмовився Артем. - Пане сотнику, це що за неподобство? Чого це твої хлопці нас з вагону женуть?
Командир гайдамаків кинув льодяника в рот і блаженно посміхнувся:
- Самі винні. Нащо ви з собою кулемети потягли?
- Потягли. І що з того? Хто і відколи забороняє старшинам їздити зі зброєю?
Волох почухав руду бороду:
- Ніхто не забороняє. Окремо від Болбочана - їздіть скільки хочете.
- Якого це? - твердо спитав Артем. - Чого це ми не можемо поїхати з оказією? Ви нам зірвали виїзд на Трудовий конгрес. Ми не підсудні, а ви не конвой. Ви не можете перешкоджати нам їхати потягом булави.
- Ану як візьму та перешкодю? - поцікавився командир гайдамаків. - Мої хлопці в бою злі.
- Нам теж своїх покликати? - злостиво посміхнувся Авраменко. - Побачимо, хто зліший?
Волох зволікав. Артем почувався, мов стиснута пружина. Від людей штибу Волоха чекати можна було чого завгодно, й тому Артем був готовий навіть бити на упередження. Зубами він готовий був прогризти стіну вагону.
Загродський, певно, відчув його настрій.
- Та що з ними говорити! - скрикнув він. - Заарештувати, і хай їм дідько!
Ватажок гайдамаків поглянув на Авраменка. Потім - на Артема. Вхопив Загродського за комір, притяг до себе, але, мабуть, передумав - відштовхнув убік. Командувач Старою Запорізькою дивізією присів на нарах у Волоха за спиною.
- Горач, Авраменко! А чим вас підлестив ваш Болбочан? - командир гайдамаків говорив, немов медом мазав. - Нащо вам та булава? Ідіть до мене, у гайдамаки! Мені таких от хлопців, як ви, сильно бракує.
- З булави корпусу на полк? Не надто стрімке падіння? - глумливо поцікавився Артем.
Волох скосив очі, немов дивувався чиїйсь наївності.
- Хто зна, хто зна… Сьогодні командир полку, завтра - командир корпусу. Я своїх людей не забуваю.
- Дякую за щиру пропозицію, - відповів Артем. - Де кому бути - служба визначить.
Волох погладив бороду та провів рукою по бритій потилиці:
- Не зробиш ти кар’єри, Горач. Не розумієш ти, хто до влади ближчий. Не розрізняєш ти сильних і слабих, тому постійно під кулями крутишся. Не вмієш правильно обирати, де й біля кого треба умоститися.
- Часу на дурниці не маю, - в Артема помалу уривався терпець. - То як з вагоном командувача?
- Хай вам чорт, - махнув рукою Волох.
ДАЛІ БУДЕ
Повну версію роману можна закачати тут: Заколот проти Петлюри