Національний парк Skuleskogen
Погоди зараз у нас на Вестерботенщині стоять чудові. Так ще пару тижнів має бути, а потім прийде похмура північна осінь. А тому, гріх в такий час проводити вихідні дома. От і вирішили ми, невеликою компанією в п'ять чоловік, вирушити на прогулянку вихідного дня в сусідню область (лен шведською) Вестерноррланд. Там знаходиться цікава місцевість Високий Берег (Höga Kusten). Тут, через постійний підйом земної поверхні над рівнем моря, утворились дуже мальовничі не те щоб гори, але пагорби. Все це діло охороняється ЮНЕСКО, як унікальний геологічний об'єкт. А ЮНЕСКО абищо охороняти не буде. Ми вирішили з'їздити в Національний парк Skuleskogen, який є частиною Високого Берегу. Найближчими містами до Високого Берегу є Ерншельдсвік та Крамфорс (найближчі), Сундсваль або рідне Умео. У першого та двох останніх точно є аеропорти, також можна добиратись автобусом або поїздом.
Вирушили вранці з Умео на орендованій машині. Водієм був Матіас, угорець. Тому, їхали швидко і з угорськими матюками в сторону повільних шведів, які їхали не так весело, а відповідно до дорожніх знаків. Шведи проїжджають 100 км з копійками між Умео і Ерншельдсвіком за півтори години. Ми справились за годину. Парк знаходиться нед десь за тридцять кілометрів від міста. Спочатку планувалось, зайти в парк через північний вхід, щоб ходити ближче до моря. Але ми промахнулись повз поворот і поїхали на західний. Повороти на входи позначені на трасі коричневими знаками, якими в Європах позначають визначні місця.
На вході в парк можна взяти карту із доріжками. Самі доріжки на місцевості позначені кружочками відповідного кольору на деревах або камінні. Також на карті позначені варті відвідання місця в парку і стоянки для палаток.
Ми вирішили геройськи пройти через весь національний парк до моря. Якихось сім з гаком кілометрів, тю. Йти в хорошій компанії весело. Свіже передосіннє повітря. Навколо ліс.
Озера
Каменюки
З горбів відкриваються краєвиди.
Зустріли хатку, в якій, я так розумію можна переночувати, або поставити біля неї палатку. Що і зробили поляки, які товклись біля неї.
Добрались ми лише до гори Stampberget. Це десь по середині нашого оптимістичного маршруту. Де оголосили привал і перекус.
А далі, як завжди, реалізм переміг оптимістичні плани, тому вирішили повертати назад. Але море ми здалеку побачили.
Прогулянка 4,5 км туди і назад, бодрим кроком зайняла десь 4 години. Дорога цікава і не складна. Доступна навіть дітям років від десяти, що наочно доводили шведські сім'ї, які в повному складі йшли тією ж стежкою.
До машини підходили під матіасові завивання, який переконливо зображав дівчинку-підлітка з Ай-Фоном, яку несправедливо тягали весь день по горах і лісах.
Але до моря все-таки хотілось. І проїхавши на південь, з'їхавши з основної траси і трохи попетлявши виїхали до Барсти, де як нам казали гарний пляж. Пляж ми не знайшли (до нього, схоже, треба ще пройти, а в Барсті автомобільна дорога закінчується). Але море таки побачили.
Вирушили вранці з Умео на орендованій машині. Водієм був Матіас, угорець. Тому, їхали швидко і з угорськими матюками в сторону повільних шведів, які їхали не так весело, а відповідно до дорожніх знаків. Шведи проїжджають 100 км з копійками між Умео і Ерншельдсвіком за півтори години. Ми справились за годину. Парк знаходиться нед десь за тридцять кілометрів від міста. Спочатку планувалось, зайти в парк через північний вхід, щоб ходити ближче до моря. Але ми промахнулись повз поворот і поїхали на західний. Повороти на входи позначені на трасі коричневими знаками, якими в Європах позначають визначні місця.
На вході в парк можна взяти карту із доріжками. Самі доріжки на місцевості позначені кружочками відповідного кольору на деревах або камінні. Також на карті позначені варті відвідання місця в парку і стоянки для палаток.
Ми вирішили геройськи пройти через весь національний парк до моря. Якихось сім з гаком кілометрів, тю. Йти в хорошій компанії весело. Свіже передосіннє повітря. Навколо ліс.
Озера
Каменюки
З горбів відкриваються краєвиди.
Зустріли хатку, в якій, я так розумію можна переночувати, або поставити біля неї палатку. Що і зробили поляки, які товклись біля неї.
Добрались ми лише до гори Stampberget. Це десь по середині нашого оптимістичного маршруту. Де оголосили привал і перекус.
А далі, як завжди, реалізм переміг оптимістичні плани, тому вирішили повертати назад. Але море ми здалеку побачили.
Прогулянка 4,5 км туди і назад, бодрим кроком зайняла десь 4 години. Дорога цікава і не складна. Доступна навіть дітям років від десяти, що наочно доводили шведські сім'ї, які в повному складі йшли тією ж стежкою.
До машини підходили під матіасові завивання, який переконливо зображав дівчинку-підлітка з Ай-Фоном, яку несправедливо тягали весь день по горах і лісах.
Але до моря все-таки хотілось. І проїхавши на південь, з'їхавши з основної траси і трохи попетлявши виїхали до Барсти, де як нам казали гарний пляж. Пляж ми не знайшли (до нього, схоже, треба ще пройти, а в Барсті автомобільна дорога закінчується). Але море таки побачили.