Відвідавши
рідні місця на Волині нещодавно, можу сказати кілька речей. Безумовно, що потяг Київ-Будапешт виявився неймовірно зручним і комфортним. Або те що у паспортному столі людей з Криму пропускають без черги.
Або просто одна історія.
Повертались мі геть пізно. За третю ранку, певно було. Виділись з однокласниками, слухали історій. Так як в Луцьку є ріка, вона неорганічно ріже місто. І є гігантська територія болостистого штибу, широко йменова як луг. Тому й частина міста, так би мовити, лежить за лугом. Але ж то був час пізній, і слідуючи ще якійсь старій напівшкільній традицій, вирішили йти через той луг. Шлях там тривіальний і нетривалий, зо 2 км певно буду в гіршому випадку. Так як діло було весною, то трохи води там було навколо і буквально є дорога вширшки метр по якій треба слідувати. Не варто й зазначати, що місцевість абсолютно безлюдна, тай ще й вночі, та й в святковий час. Пройшовши уже добрий шмат шляху, ми повиділи ліхтарики, що динамічно рухаючись імпікували наявність двох чоловіків в далечині, і почули собачий гавкіт. Подумалось, що це за хіпстери такі вигулюють песиків. Ще метрів 50 і можем бачити. Їдуть двоє на роверах. Починають голосно кричати, собаки вже біжать на всю, відчувається, що то величезні пси. Ситуація вимагала дії. Гучно почали давати знаки своєї присутності і застережень відносно псів. Друга мить, і хлопці вже коло нас. Двоє. В камуфляжах. Вербальна атака пролунала за долю секунди: "Здрастє! Рибнадзор. Де сєткі поставили?". Нас дуже спантеличило таке питання, не менше ніж їх наша відповідь, мовляв поертаємся з центру міста додому, через луг, стара традиція. Нетривала розмова, джинси та інші атрибути не рибака владнали ситуацію, діалог закінчився. Підсумовуючи, глибока ніч, луг і рибнадзор.
Або просто одна історія.
Повертались мі геть пізно. За третю ранку, певно було. Виділись з однокласниками, слухали історій. Так як в Луцьку є ріка, вона неорганічно ріже місто. І є гігантська територія болостистого штибу, широко йменова як луг. Тому й частина міста, так би мовити, лежить за лугом. Але ж то був час пізній, і слідуючи ще якійсь старій напівшкільній традицій, вирішили йти через той луг. Шлях там тривіальний і нетривалий, зо 2 км певно буду в гіршому випадку. Так як діло було весною, то трохи води там було навколо і буквально є дорога вширшки метр по якій треба слідувати. Не варто й зазначати, що місцевість абсолютно безлюдна, тай ще й вночі, та й в святковий час. Пройшовши уже добрий шмат шляху, ми повиділи ліхтарики, що динамічно рухаючись імпікували наявність двох чоловіків в далечині, і почули собачий гавкіт. Подумалось, що це за хіпстери такі вигулюють песиків. Ще метрів 50 і можем бачити. Їдуть двоє на роверах. Починають голосно кричати, собаки вже біжать на всю, відчувається, що то величезні пси. Ситуація вимагала дії. Гучно почали давати знаки своєї присутності і застережень відносно псів. Друга мить, і хлопці вже коло нас. Двоє. В камуфляжах. Вербальна атака пролунала за долю секунди: "Здрастє! Рибнадзор. Де сєткі поставили?". Нас дуже спантеличило таке питання, не менше ніж їх наша відповідь, мовляв поертаємся з центру міста додому, через луг, стара традиція. Нетривала розмова, джинси та інші атрибути не рибака владнали ситуацію, діалог закінчився. Підсумовуючи, глибока ніч, луг і рибнадзор.