Стамбул
Влучніше не скажеш, як то написано було в The Guardian: "...hipsters, foodies, artists and fashionistas are quickly transforming the city into a bastion of cool".
Вулична їжа, солодощі, прянощі, рибалки, руфтопи, пароми, сльозоточивий газ. Я вважаю Стамбул важко побити будь-якому іншому місту в контексті глибини/ширини можливостой для обсервації цікавостей, нетривіальностей і несумісностей.
Найбільше мене вабило різноманіття вуличної їжі. Їдальні/забігайлівки на 3 столи, що відсутні у нас в Україні як клас, на привеликий жаль, були такими різношерстними і привабливими, що з більше десятка вдалось їх відвідати. Навіть не згадуючи ціновий компонент, рівень безпосередньої смакотливості та пізнання вуличної їжі лишив найглибший слід у всій плеяді спогадів і імпресій по місту. Як добре, що ці всі жахливі туристи із кап табору з своїми путнівниками і вписками в 5* лишаються осторонь цього гігантського пласта локальної культури.
Не бути голослівним:
Борек
Кокореч
Баранічі та овечі нутрощі в спеціях
Космічно смачні рибні грильовані сендвічі, що йдуть в споживання 5 хв після вилову
Соки за 5 грн
Чайок з богемою на березі затоки на пластикових стільцях
Терпкий чай і лукум з базару
Окрім вуличної їжі, що була вагомою частиною програми, різнобарв'я чьотких руфтоп барчиків та інших гарно організованих місць для посиденьок, прихованих від очей масового споживача, таке гігантське, що можна лиш було ходити по ним, слідуючи рекомендації знайомих турецьких братюнь, що нині десь блукають Лондоном.
Руфтоп на даху Гете Інституту
Хлопці роблять напої і їжу буквально майже посеред вулиці
Потужна компанія, потужні види і ось потужні враження. Геть про Стамбул!
Ще в аеропорту бачив рейси компанії Грозний-Авіа в Махачкалу, Грозний, Владикавказ, Нальчик і Мінеральні води. Йо!
А ще забув згадати, що українцям не потрібна віза. Це при тому, що британці прямують до кіоска "Віза", американці його пропускають, йдуть на паспортний контроль, в повній відмові повертаються до візового кіоска після того як їх завертають на паспортному контролі і купують там візу.
Вулична їжа, солодощі, прянощі, рибалки, руфтопи, пароми, сльозоточивий газ. Я вважаю Стамбул важко побити будь-якому іншому місту в контексті глибини/ширини можливостой для обсервації цікавостей, нетривіальностей і несумісностей.
Найбільше мене вабило різноманіття вуличної їжі. Їдальні/забігайлівки на 3 столи, що відсутні у нас в Україні як клас, на привеликий жаль, були такими різношерстними і привабливими, що з більше десятка вдалось їх відвідати. Навіть не згадуючи ціновий компонент, рівень безпосередньої смакотливості та пізнання вуличної їжі лишив найглибший слід у всій плеяді спогадів і імпресій по місту. Як добре, що ці всі жахливі туристи із кап табору з своїми путнівниками і вписками в 5* лишаються осторонь цього гігантського пласта локальної культури.
Не бути голослівним:
Борек
Кокореч
Баранічі та овечі нутрощі в спеціях
Космічно смачні рибні грильовані сендвічі, що йдуть в споживання 5 хв після вилову
Соки за 5 грн
Чайок з богемою на березі затоки на пластикових стільцях
Терпкий чай і лукум з базару
Окрім вуличної їжі, що була вагомою частиною програми, різнобарв'я чьотких руфтоп барчиків та інших гарно організованих місць для посиденьок, прихованих від очей масового споживача, таке гігантське, що можна лиш було ходити по ним, слідуючи рекомендації знайомих турецьких братюнь, що нині десь блукають Лондоном.
Руфтоп на даху Гете Інституту
Хлопці роблять напої і їжу буквально майже посеред вулиці
Потужна компанія, потужні види і ось потужні враження. Геть про Стамбул!
Ще в аеропорту бачив рейси компанії Грозний-Авіа в Махачкалу, Грозний, Владикавказ, Нальчик і Мінеральні води. Йо!
А ще забув згадати, що українцям не потрібна віза. Це при тому, що британці прямують до кіоска "Віза", американці його пропускають, йдуть на паспортний контроль, в повній відмові повертаються до візового кіоска після того як їх завертають на паспортному контролі і купують там візу.