Проти ночі, Тобі
На землю впала ніч, прогнавши спеку. Тишу порушує швидкий стукіт клавіш - і твоє дихання: я прочинила двері до кімнати, щоби чути його між отим стукотом.
Я працюю, а думки кружляють, вивільнюючи спогади про минулий день, і про позаминулий. Я згадую, як гірко на тебе образилась, і як почувалась самотньо, не притискаючись через то до тебе уві сні. Я думаю про наше життя.
Колись я запитала себе, що робитиму, якщо ти помреш раніше. Я не знала, що тоді відповісти, бо лише сама думка про це нестерпна - як же я засинатиму кожну ніч, не притискаючись до тебе, як? Хіба можна заздалегідь уявити оту гіркоту, коли викручує м*язи й кістки від болю - бо ти забереш половину моєї плоті, яка вже стала спільною? Коли думки тріпочуть, наче пташенята з перебитим крилом, бо половина з них - твої?
На землю впала ніч, я працюю в сусідній від тебе кімнаті, і мені страшенно, понад усе хочеться пірнути до тебе під ковдру... Ночі - вони такі неймовірно короткі, їх так невимовно мало, щоби проводити порізно....
Якщо Господь забере тебе від мене, я продовжуватиму жити так, як оце зараз - ніч, а я маю швидко-швидко стукати клавішами, і через те не можу вхопити хвильки, щоб прилягти з тобою поруч, але ти - дихаєш у сусідній кімнаті, і я можу навіть почути тебе між отим стукотом клавіш....
Якщо Господь забере тебе від мене, я даруватиму любов нашим дітям й онукам - так, як я роблю це за нас обох, коли телефонують наші мами, а ти не можеш взяти слухавку.
Я усім серцем чекатиму - і сподіватимусь - на зустріч з тобою, як робила перші 25 років свого життя. Я чекатиму, що настане день, ти візьмеш мене за руку - і ми постанемо перед Господом, як колись, юні й закохані, коли просили благословення у спільне життя.
Якщо Господь забере тебе від мене, я проситиму благословення у спільне Життя за нас обох , і віритиму, що ми не загубимось одне від одного, бо наші руки були міцно зв*язані вишитим рушником.
Якщо Господь забере тебе від мене...я житиму далі, бо є колись давно написаний лист до Коринтян, зміст якого ніколи не втратить своєї ваги.
Я працюю, а думки кружляють, вивільнюючи спогади про минулий день, і про позаминулий. Я згадую, як гірко на тебе образилась, і як почувалась самотньо, не притискаючись через то до тебе уві сні. Я думаю про наше життя.
Колись я запитала себе, що робитиму, якщо ти помреш раніше. Я не знала, що тоді відповісти, бо лише сама думка про це нестерпна - як же я засинатиму кожну ніч, не притискаючись до тебе, як? Хіба можна заздалегідь уявити оту гіркоту, коли викручує м*язи й кістки від болю - бо ти забереш половину моєї плоті, яка вже стала спільною? Коли думки тріпочуть, наче пташенята з перебитим крилом, бо половина з них - твої?
На землю впала ніч, я працюю в сусідній від тебе кімнаті, і мені страшенно, понад усе хочеться пірнути до тебе під ковдру... Ночі - вони такі неймовірно короткі, їх так невимовно мало, щоби проводити порізно....
Якщо Господь забере тебе від мене, я продовжуватиму жити так, як оце зараз - ніч, а я маю швидко-швидко стукати клавішами, і через те не можу вхопити хвильки, щоб прилягти з тобою поруч, але ти - дихаєш у сусідній кімнаті, і я можу навіть почути тебе між отим стукотом клавіш....
Якщо Господь забере тебе від мене, я даруватиму любов нашим дітям й онукам - так, як я роблю це за нас обох, коли телефонують наші мами, а ти не можеш взяти слухавку.
Я усім серцем чекатиму - і сподіватимусь - на зустріч з тобою, як робила перші 25 років свого життя. Я чекатиму, що настане день, ти візьмеш мене за руку - і ми постанемо перед Господом, як колись, юні й закохані, коли просили благословення у спільне життя.
Якщо Господь забере тебе від мене, я проситиму благословення у спільне Життя за нас обох , і віритиму, що ми не загубимось одне від одного, бо наші руки були міцно зв*язані вишитим рушником.
Якщо Господь забере тебе від мене...я житиму далі, бо є колись давно написаний лист до Коринтян, зміст якого ніколи не втратить своєї ваги.