Знову вітер тріпоче крила, солодко завмирає серце від стукоту колес. Як дивно: зорі прирекли мене міцно стояти на землі, а я хоч і низько, але лечу над нею, і всі дороги стеляться до моїх ніг ( Read more... )

На землю впала ніч, прогнавши спеку. Тишу порушує  швидкий стукіт клавіш - і твоє дихання: я прочинила двері до кімнати, щоби чути його між отим стукотом ( Read more... )

Погляд чомусь завжди зупиняється на потворному. То не перверзія, не схильність до  фріків - але чіпляється, впадає у око саме щось чуже, неправильне, огидне.
Красива дівчина повз - то емоція-відчуття-жага лише на мить. Милиці під руками у юної нареченої, відверто потворне лице під кучерями леді Годіви, огидна пляма на вершково-чистому - то каменем ( Read more... )

Больше всего перьев летит не в спорах о чем-то вполне конкретном (поехать в Грецию или на грядки, посмотреть "Секс и город" или нового "Индиану Джонса", мыть посуду тебе или мне) - тут как раз договориться можно практически без потерь. Нееет - снова и снова друг друга готовы пинать за нечто более абстрактно-глобальное. Система ценностей. ( Read more... )

Деякі обирають мовчання. Як прадавні безлюдники. А тільки ці мовчать уголос. Щебечуть. Щебечуть - і мовчать. Усе життя мовчать. Деякі обирають мовчати лише до когось - то найпомітніше. Замовкають і замикають за собою двері. Таких, зачинених - без ліку. Можна, звісно, грюкнути й собі. Але ж...як мало нас - як болюче, невимовно мало. Тому тихенько ( Read more... )

Я люблю смотреть на красивых старушек - с хрупкими руками и твердой линией рта. Они мне кажутся собранными из алмазной пыли - едва осязаемые, оседают на поверхности всего, к чему прикоснутся, и на моих ресницах тоже ( Read more... )

По большому счету, путь свой мы проходим в одиночестве - начиная от момента отделения из утробы матери и до последнего удара молотка по крышке гроба, навсегла отнимающего нас у этого мира ( Read more... )

Звон стали умолк и щиты сломаны. Кровь древних королей по капле ушла в землю. Возродится ли хоть в немногих ( Read more... )

Він потягнувся крізь огорожу і поклав голову мені на плече, притиснувся до щоки. Напівсвідомо гладжу роги - теплі, оксамитові. Подих свіжий-свіжий, прямо в обличчя - від того запотівають скельця окулярів. Я відчуваю, як б'ється його серце.

Ні, у зачарованих принців давно вже не вірю - і все одно торкаюся губами до його губ.
Закриваю на хвильку очі ( Read more... )

Принятие. Признание права на существование - даже если это глубоко противоположно моей собственной сути ( Read more... )