Жовква. Відкриття прекрасного місця на Львівщині!
Після анонсу марафону у Жовкві, збирався відвівати івенту будь-якому випадку. Це мус. Команда організаторів знайома з кількарічних організацій марафону у Пилипці і цьогоріч вони запустили серію марафонів: Львів (травень) - Пилипець (вересень) - Жовква (жовтень)..
Поїзд прибуває до Львова о 4-тій, до місця дислокації у Жовкві (http://www.turizm.zhovkva.lviv.ua/prozhivannya.html) - 32км. Нічний Львів, напівпусті вулиці, фара, задня блимавка і я.
Тепленько їхати, погода шепче.
Виїхав на пряму до Жовкви -такого асфальту я зроду не бачив, як шкло, жодної ямки. Кайф! Тут на шосейничку дуже чотко котитись. Апхіли пологі, ненапряжні і такі ж спуски.
Житло у Жовкві доступне; їдло можна замовити за місцем проживання, готувати самому або ж кафешки.
В перший же день (у Сб) поїхали на розвідку з Мішков подивитись на покриття траси марафону, глянули перший апхіл та фінішну ділянку.
Потім просто потупили і файнецько повечеряли в «Корчмі».
Вечерком до нас підкотив Ференц і ми всі разом (+ Женчик Догадов з дружиною) в садибі «У Іванни» сиділи на кухні, розводили теревені і заважали господарям оселі відпочивати.
В цей же день (для мене) з’явилась новина, що в рахунок малої кількості учасників усіх об’єднують в одну категорію і їдемо трасу МЕГА (2 кола по 25 км). У мене з’явились недобрі передчуття з приводу завтрашнього мочилова зі старту, адже коли їдеш 3кола по 25км, то розкладаєш сили відповідно (загалом приблизно на 3,5год ходу), а тут мало вийти трохи більше 2х годин, тому я готувався до гіршого варіанту, хочу Федя сказав шо смалити не буде. Я повірив (і він дотримався слова).
День старту. Ще один нежданчик-старт переносять на годину пізніше - чекали масовку зі Львова. Ну і ладно, поїхали доїдати карбогідрати ))
Старт - 12:00 - під дзвін годинника міської ратуші. Колоритно.
У перший апхіл формується ведучий локомотив, ніхто не поспішає, всі натягнутою струною «сапають» до верху. Під кінець апхілу Федя із Сєріком від’їхали, залишились Діма Фокус, АндрюхаРозен та я. Верх-вниз, покриття супер (схоже на покриття голосіївського парку). В якийсь момент Діма випереджує Розена і добавляє, я вирішую триматись за Дімичом, теж додаю. Розрив між нами трьома збільшився, паровоз розпався, я тримаюсь за Дімою в двадцяти метрах. Нормально йдемо, темп не зовсім марафонський, але й не кантрійне божевілля. Десь посередині.
На ділянці, де д-д-дддуууже трусило (1км трав’яного поля), Дімич зник з поля зору і я, не втрачаючи свого темпу, повалив далі на самоті.
На подальше покриття змінювалось (хвойний ліс, листяний, поле з травою, польова шатрована дорога), але в цілому ґрунт дуже приємний. В дощ відчуття від марафону кардинально відрізнялися б, особливо в яру (з елементами каміння) та на глиняному польовому підйомі (фінішна ділянка); але траса від цього залишилася б такою ж фановою.
Отож, рельєф:плавно вгору, плавно вниз. Без жесті та раптових пекельних торчків. Оцінка - на відмінно!
Їду-собі-їду 2 коло, під кінець кола вже починаю мріяти про 3-тє коло, як би було класно «упоротись» на справжньому марафоні, а не на довгому кантрі ... і тут ... на фінішному апхілі видніється спина велосипедиста: (далі монолог ofsolitude)
- Круговий?
- Ні!
- А хто?
Притискаю педалі, попередник стає ближчим, видніється синя рама Джаянта.
- Так, це Сєрік. Зараз їде третім.
Виходу іншого немає, саме тут - за 3,5км до фінішу - починається гінка. Повинен добрати! Налягаю на педалі, суперник наближається; закінчення апхілу - 10-15 до 3го місця; спуск по польовій дорозі, займаю паралельну супернику колію, гальма не чіпаю, на fullthrottle підкочую до різкого повороту вже на третій позиції, далі - залишається утримати її.
... через колії перестрибуємо разом (Сєрік впритул на хвості), через городи - те ж саме ... останніх 70 метрів асфальту з виїздом до міський парку, де фініш ... тож, на початку асфальту у мене починається супер-спринт, не обертаючись назад я ввалюю на 100%, позаду, здається, нікого, але раз пішла така п’янка, навалюю до кінця ... фініш. Третій.
Добре накатавси, де б взяти попити!?
Далі - тусня. банани.
Поїзд прибуває до Львова о 4-тій, до місця дислокації у Жовкві (http://www.turizm.zhovkva.lviv.ua/prozhivannya.html) - 32км. Нічний Львів, напівпусті вулиці, фара, задня блимавка і я.
Тепленько їхати, погода шепче.
Виїхав на пряму до Жовкви -такого асфальту я зроду не бачив, як шкло, жодної ямки. Кайф! Тут на шосейничку дуже чотко котитись. Апхіли пологі, ненапряжні і такі ж спуски.
Житло у Жовкві доступне; їдло можна замовити за місцем проживання, готувати самому або ж кафешки.
В перший же день (у Сб) поїхали на розвідку з Мішков подивитись на покриття траси марафону, глянули перший апхіл та фінішну ділянку.
Потім просто потупили і файнецько повечеряли в «Корчмі».
Вечерком до нас підкотив Ференц і ми всі разом (+ Женчик Догадов з дружиною) в садибі «У Іванни» сиділи на кухні, розводили теревені і заважали господарям оселі відпочивати.
В цей же день (для мене) з’явилась новина, що в рахунок малої кількості учасників усіх об’єднують в одну категорію і їдемо трасу МЕГА (2 кола по 25 км). У мене з’явились недобрі передчуття з приводу завтрашнього мочилова зі старту, адже коли їдеш 3кола по 25км, то розкладаєш сили відповідно (загалом приблизно на 3,5год ходу), а тут мало вийти трохи більше 2х годин, тому я готувався до гіршого варіанту, хочу Федя сказав шо смалити не буде. Я повірив (і він дотримався слова).
День старту. Ще один нежданчик-старт переносять на годину пізніше - чекали масовку зі Львова. Ну і ладно, поїхали доїдати карбогідрати ))
Старт - 12:00 - під дзвін годинника міської ратуші. Колоритно.
У перший апхіл формується ведучий локомотив, ніхто не поспішає, всі натягнутою струною «сапають» до верху. Під кінець апхілу Федя із Сєріком від’їхали, залишились Діма Фокус, АндрюхаРозен та я. Верх-вниз, покриття супер (схоже на покриття голосіївського парку). В якийсь момент Діма випереджує Розена і добавляє, я вирішую триматись за Дімичом, теж додаю. Розрив між нами трьома збільшився, паровоз розпався, я тримаюсь за Дімою в двадцяти метрах. Нормально йдемо, темп не зовсім марафонський, але й не кантрійне божевілля. Десь посередині.
На ділянці, де д-д-дддуууже трусило (1км трав’яного поля), Дімич зник з поля зору і я, не втрачаючи свого темпу, повалив далі на самоті.
На подальше покриття змінювалось (хвойний ліс, листяний, поле з травою, польова шатрована дорога), але в цілому ґрунт дуже приємний. В дощ відчуття від марафону кардинально відрізнялися б, особливо в яру (з елементами каміння) та на глиняному польовому підйомі (фінішна ділянка); але траса від цього залишилася б такою ж фановою.
Отож, рельєф:плавно вгору, плавно вниз. Без жесті та раптових пекельних торчків. Оцінка - на відмінно!
Їду-собі-їду 2 коло, під кінець кола вже починаю мріяти про 3-тє коло, як би було класно «упоротись» на справжньому марафоні, а не на довгому кантрі ... і тут ... на фінішному апхілі видніється спина велосипедиста: (далі монолог ofsolitude)
- Круговий?
- Ні!
- А хто?
Притискаю педалі, попередник стає ближчим, видніється синя рама Джаянта.
- Так, це Сєрік. Зараз їде третім.
Виходу іншого немає, саме тут - за 3,5км до фінішу - починається гінка. Повинен добрати! Налягаю на педалі, суперник наближається; закінчення апхілу - 10-15 до 3го місця; спуск по польовій дорозі, займаю паралельну супернику колію, гальма не чіпаю, на fullthrottle підкочую до різкого повороту вже на третій позиції, далі - залишається утримати її.
... через колії перестрибуємо разом (Сєрік впритул на хвості), через городи - те ж саме ... останніх 70 метрів асфальту з виїздом до міський парку, де фініш ... тож, на початку асфальту у мене починається супер-спринт, не обертаючись назад я ввалюю на 100%, позаду, здається, нікого, але раз пішла така п’янка, навалюю до кінця ... фініш. Третій.
Добре накатавси, де б взяти попити!?
Далі - тусня. банани.