«Жорстоке Небо», Макс Кідрук
«Жорстоке Небо», Макс Кідрук
У моєму дитинстві початку 80-x тематика авіакатастроф була досить популярна у художніх творах. Фільми «Спасите «Конкорд» та «Екипаж» я особисто бачив раз двадцять, якщо не більше. І дарма, що потім виявилося - советскій «Екипаж» було майже відсотків на 60 злизано з книги американця Артура Хейлі «Аеропорт». Врешті москалі завжди все цікаве тирили із Заходу. «Анна Кареніна» - велика книга, але чи з’явилася б вона колись взагалі, якби у Франції за 20 років до того не вийшла «Мадам Боварі»? Питання риторичне.
Але якби там не було, тематика великих транспортних катастроф уже сама по собі привертає увагу і захоплює уяву. Недарма ж найкращим фільмом 20-го століття у світі вважається саме «Тітанік».
В Україні з подібними жанрами що в кіно, що в літературі завжди було слабувато. Та що там, якщо чесно, взагалі нічого не можу пригадати.
І тому книга «Жорстоке Небо» Макса Кідрука, що вийшла цього року привернула мою увагу уже одним своїм фактом появи на світ.
Кідрука я до цього читав лише одне оповідання, розміщене у газеті «ЛУ». І вже тоді у пам’яті відклався гарний стиль письма та іронічність автора, і хотілося почитати ще щось його. Але всі оці подорожні замітки, з яких Макс Кідрук саме почав свій творчий шлях, якось мене особисто не дуже спокушали. У наш час, коли соціальні мережі просто забиті фотозвітами з різноманітних закордонних вояжів, власне літературні звіти на подібну тематику вже не виглядають аж такими апетитними. От уже воістину, краще побачити десять фоточок у фейсбуці, ніж прочитати сто сторінок в книжці про одне й те саме!
Але «Жорстоке Небо» привабило мене саме літературою. Це роман. Та ще неабиякий - 600 сторінок! Але при тому читається дуже легко, як я уже згадував - Кідрук добрий стиліст. Є чимало смішних моментів. Життєві історії героїв виписані майже філігранно і дуже достовірно. Відчувається, що автор проробив величезну роботу, щоб створити цей твір. В наш час це величезна рідкість. В деяких місцях, щоправда, є цілі сторінки технічних відступів, формул і пояснень, які здавалося б можуть нашкодити роману і загальмувати розвиток сюжету. Але з іншого боку вони надають солідності і авторитетності тверджень автора. Я, наприклад, просто чесно пропускав всі ці «технічні» місця і зупинявся на їхньому останньому абзаці, де вже дається висновок. Раз те-то і те-то так, значить виходить, що воно ось отак. Мені, а також, гадаю, більшості блондинок цього є цілком досить, щоб зрозуміти, куди саме клонить автор.
До речі, про блондинок. Здається, саме у романі «Жорстоке Небо» Кідрук сформулював і закріпив основний сюжет сучасної автентичної української мелодрами. Я не скажу, що він був тут першовідкривачем. Але досі подібна тематика була помітна в основному у жінок-письменниць. Кідрук - автор чоловічої статі. І те, що він погодився із таким дискурсом, нав’язаним протилежною статтю, врешті лише підтверджує правильність і життєвість цього напрямку.
Головна героїня роману, яка займається розслідуванням авіакатастрофи, киянка Діана мучається з чоловіком-невдахою, але протягом твору переживає «неймовірне кохання» з харизматичним заможнім французом, схожим на Жерара Депардє. Я розумію, що автор для посилення ефекту на противагу французу зображує чоловіка Діани таким собі ледацюгою-неробою. Але, не залишається сумнівів, що навіть якби він працював з ранку до ночі, то все одно у очах середньостатистичної симпатичної української молодої жінки він би був невдахою. Бо скільки ти там заробиш на середньостатистичній українській роботі? Триста - п’ятсот доларів? Мда… І навіть всі реальні подвиги, що їх потім здійснив чоловік героїні роману аж ніяк не допомогли йому реабілітуватися у очах власної жінки. Інша справа - француз, або просто якийсь інший іноземець!
Отже виходить, що сучасна молода приваблива українка просто навіть потенційно не може бути щасливою, якщо вона одружується із українським хлопцем. Український хлопець - апріорі невдаха уже тому, що він просто народився українцем.
І єдиний можливий рецепт суто української мелодрами, яка могла би мати успіх у сучасних вітчизняних читачок обов’язково має виглядати так: «Героїня страждає у шлюбі з нелюбим українським чоловіком-невдахою, допоки не зустрічає на своєму шляху казкового іноземного принця.» Всі інші сценарії будуть здаватися малодостовірними і такими, що не варті жодної уваги.
Вважаєте, що я перегинаю палицю? Сюжет не дуже життєвий? Не буду вас закликати придивитися уважніше до своїх навколишніх знайомих прекрасної статі. Щоби далеко не ходити просто наведу декілька прикладів із нашого, літературного, цеху. Українські дівчата-письменниці, які врешті знайшли своє маленьке жіноче щастя, свій дівчачий хеппі енд - Ірена Карпа, Таня Малярчук… Вгадайте з трьох разів, чи мають українське громадянство їхні чоловіки? Не мають? Мда. Отож бо і воно.