Моє інтервю газеті "Миколаївські вісті".
Наприкинці минулого року я виступав у м. Миколаєві Львівської області. Про це був мій фотозвіт тут.
Нижче - моє інтервю газеті "Миколаївські вісті".
Дмитро БОНДАРЕНКО:
«ЗБЕРІГАЙТЕ ЦЕЙ ДУХ УКРАЇНСЬКИЙ!»
письменник з Дніпропетровська про враження від Миколаєва, мову, традиції, перші промені слави та «літературних негрів»
У передноворічні свята до Миколаєва завітав письменник з Дніпропетровщини Дмитро Бондаренко. Він, автор семи книг, дипломант Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов" (2001 та 2003 років), лауреат премії фонду "Смолоскип" (2002 рік), призер читацьких симпатій конкурсу "Українська книга року Бі-Бі-Сі-2006", всеукраїнського
літературного фестивалю "Просто так"(2007 та 2010 років) та дніпропетровського обласного конкурсу "Молода муза" (2008); лауреат літературних конкурсів "Міське оповідання - 2010" (м. Дніпропетровськ), "Прекрасне поруч - 2010" (м. Київ);переможець в номінації «Читацьких уподобань» конкурсу «Літературна надія Дніпра - 2011», із задоволенням погодився дати ексклюзивне інтерв'ю читачам «Миколаївських вістей».
- Вітаємо Вас в Миколаєві, пане Дмитре! Чесно кажучи, у нас рідко гостюють письменники, з такої далечі - аж з Дніпропетровська. Що привело Вас в наше скромне місто?
- Я їду на літературну зустріч у книгарню «Ідея», що в Стрию. Там щочетверга відбуваються зустрічі авторів з читачами. Давно вже збирався туди. Все не випадала нагода… Ось нарешті зібравсь! А в Миколаїв заїхав по дорозі на запрошення Люби Хомчак.
- Очевидно, Ви у нас вперше?
- У самому Миколаєві вперше, але на Галичину приїжджаю досить часто. Так вже склалось, що на Західній У країні та в Києві є така літературна активність. А вся інша країна ніби відрізана: хтось чимось трохи цікавиться, але нема такого масового інтересу до літератури як на Галичині та в Києві. Т ому сюди приїжджають письменники, і я в тому числі, на різноманітні форуми, толоки, зібрання. До нас, на східні терени У країни, теж приїжджають відомі письменники, от , наприклад, був Андрухович, але люди йдуть на їхні зустрічі, не з цікавості до літератури, а більш, як на якусь диковинку подивитись, на відому особистість.
- А у нас Вам як? І взагалі, відчуваєте різницю між Сходом та Заходом?
- О-ооо! Дуже хороші враження від Миколаєва і, особливо, від миколаївчан! І різниця таки є. У нас люди більш суворі, закриті самі в собі. Кожен переймається тільки своїми проблемами. Налаштовані від початку на негатив. Я порівнюю Дніпропетровськ з водієм маршрутки. Хороша людина, але на роботі він завжди роздратований, обганяє машини, виїздить на тротуари, лається. Це - людина настрою, яка може і посваритися через дрібницю, і безкоштовно провезти бабусю. До того ж водій непогано заробляє. Він завжди собі на умі. Коротше, крутиться, як може. Але після роботи, приїжджає додому, де перевіряє уроки у дітей, копається в городі і жартує з дружиною. Ось такий Дніпропетровськ... А тут, у Миколаєві, зовсім по-іншому: така щирість і відкритість! Я здивований… А саме місто мені чомусь нагадує курортне, європейське. Не знаю чому… Не можу пояснити… Таке охайне, маленьке, компактне, чистеньке… Ще вразила кількість людей в церкві. В нас до церкви ходять набагато менше, тим більше молоді. І взагалі - відчувається якийсь незвичайний дух!
- Може це дух Різдва? А на Дніпропетровщині як - відчувається прихід свят? Вже йдуть приготування?
Адже Ваш приїзд збігся зі святом Святого Миколая. І Ви навіть брали участь у приготуванні до нього разом з «просвітянами». Очевидно деякі звичаї для Вас нові. Є різниця між, так би мовити, «галицькими» традиціями та дніпропетровськими?
- Різниця є. Я б навіть сказав разюча. Тут традиції продовжують, а там - так сказать, відроджують. Це, звісно, вже добре. Добре, що піднялась така хвиля українізації, націоналізації. Є таке бажання повернутися до коренів, до звичаїв предків. Як на мене, то зараз взагалі пішла така потужна мода їздити на Захід У країни, щоб познайомитися з тутешнім життям, побутом, традиціями. І це вже величезний плюс, що є бажання пізнати, перейняти, повернути. На Дніпропетровщині вже частіше зустрічається молодь, що носить вишиванки, не соромиться, як то було колись. Єдине, але величезне «але» в тому , що люди не до кінця розуміють ці традиції. Ну, наприклад, плутають християнські привітання: на «Христос народився» можуть відповісти «Воістину Воскрес!. Або, всі знають що на Різдво треба колядувать, але не знають коли це треба робить і як. Приведу яскравий приклад: один мій знайомий дніпропетровець колядував, уявіть собі, аж до березня!!!
(Сміється).
- Ви, виходить, теж берете активну участь у цій, як Ви кажете, українізації.
Адже пишете українською мовою. А в побуті якою мовою спілкуєтесь?
- Я розмовляю не стільки літературною, як народною мовою, не чистою українською, трохи з суржиком - так як говорить більшість. Такою ж мовою і пишу .
Не прагну стилізувать текст . Мені здається - це ближче читачу .
- Є такий вислів «Рибак, що йде на рибалку, повинен думати не про те, що йому смакує полуниця, а про те, що рибі смакують хробаки». Іншими словами, Ви мали б думати про своїх читачів, в даному випадку російськомовних. А пишучи українською, Ви обмежуєте свою читацьку аудиторію.
- Так, в деякій мірі обмежую. Але ж українська література має творитися українською мовою. Як інакше? Беру приклад зі відомих письменників Олеся Гончара (він довгий час жив у Дніпропетровську), Валер'яна Підмогильного… Якщо чесно, починав я писать все ж російською. Пробував видаватись в Москві. Але там на мене дивились, так сказать, «по-малороськи», скептично - російська ж не чиста, повно українізмів. От тоді я і впевнивсь, що буду писать по-українськи. Це моя особиста позиція. Тим більше, регіон у нас російськомовний тільки зовні, напоказ, а під цією оболонкою вирує хаотичне мовне море, народний український суржик. Послухайте розмову районів Дніпропетровська. Місцеві можуть перейти на "загальноприйняту" через встид перед чужинцем, але між собою вони спілкуються по-українськи. Всі чудово розуміють, що це мова їх предків. Моя бабуся, дідусь розмовляли українською. А теперішня ситуація - це просто наслідок русифікації. У мене є друг - письменник, він пише російською. Ми спілкуємось в побуті, зустрічаємось, читаємо твори одне одного. Але взагалі в літературі ми з ним як дві паралелі. Його цікавить сучасна російська література, і він майже зовсім не в курсі що відбувається літературі українській. А мене, відповідно, мало цікавить сучасна російська література, і що там відбувається… (Сміється). Така ось ситуація між літературами.
- Недавно прийняли «мовний» закон. А ви, особисто, вважаєте його правильним? Невже є ті, що думають, нібито мова притісняє «язик»?
- Та де ж там притісняє! Так можуть сказать тільки ті, хто не любить України, упереджено ставиться до її мови. Не було і немає ніяких обмежень для російської. Є відповідні школи, газети, журнали виходять російською. Де притісняє?
- Ми все говоримо про мовне втілення творів. А про що ж пише Дмитро Бондаренко? Що намагаєтесь донести читачу?
- Пишу невеликі романи, оповідання для звичайних, пересічних людей і про них же. Під них і підлаштовуюсь. Пишу коротко і зрозуміло, бо так вимагає божевільний темп теперішнього буття.
Не заглядаю в майбутнє, не повертаюсь в минуле, а пишу про сьогодення. Інтригую читача гострим стрімким сюжетом, розважаючи його. Моя мета - показати життя як воно є. Я впевнений, що насправді цікавий твір можна створить тільки опираючись на реалії. Таким чином видав уже сім книжок: «Пацюк», «Риба на вечерю», «Кохати по-дніпропетровськи», «Сімнадцятий поверх», «Красуні і бандити», «Як стати президентом?», «Дніпропетровськ і дніпропетровці».
І тепер навіть можу похвалитись, що вже гріюся в перших променях такої, хоч і невеличкої, але слави: мене впізнають на вулицях, запрошують в журі на різноманітні
місцеві літературні конкурси. Ще недавно сам брав участь в тих же конкурсах, а тепер суджу разом з іншими відомими письменниками «молодняк». Це цікаво для мене, поважно але й важко. Важко приймать рішення, страшно за те, як сприйме мої слова той чи інший конкурсант. Боюся відбити бажання писати. Це велика відповідальність.
- Оскільки певна слава вже є, то й винагорода від видавців, напевне, більша. Дізнаюся про гонорари Дарії Донцової, Джоан Роулінг і дивом беруся. Як можна досягти такого фінансового успіху? А Ви як думаєте, в Україні таке можливе?
- Ну , якщо чесно, письменництво не основна моя робота, вона не дає мені необхідних доходів. Це швидше хобі. І, просто не уявляю, як в нашій країні організувать такий бізнес. Так-так, бізнес, і ніщо інше. Адже Дарія Донцова, наприклад, давно сама не пише. Її ім'я - лише бренд. Вдало організувала своєрідний цех. А тексти пишуть мережа інших авторів. Так сказать, літературні негри. До речі, в Україні їх багато. Моєму другу , згаданому раніше, зокрема, запрошували писать за неї. І пропонували як ви думаєте, скільки? 300 доларів за книжку. В порівнянні з майбутнім доходом - це мізер. Зрештою він відмовився. Ну , такі цехи не поодинокі. Згадую Брєжнєва. За нього теж писали інші Він ще казав: «Хорошу книжку я написав, треба буде її прочитать». Так і Донцова.
- Дякую Вам, пане Дмитре. А що побажаєте читачам «Миколаївських вістей»?
- Зберігайте цей дух український! Залишайтесь такими ж доброзичливими, відкритими та гостинними. Успіху вам і вашому місту та процвітання!
Записала Катерина Біла
Нижче - моє інтервю газеті "Миколаївські вісті".
Дмитро БОНДАРЕНКО:
«ЗБЕРІГАЙТЕ ЦЕЙ ДУХ УКРАЇНСЬКИЙ!»
письменник з Дніпропетровська про враження від Миколаєва, мову, традиції, перші промені слави та «літературних негрів»
У передноворічні свята до Миколаєва завітав письменник з Дніпропетровщини Дмитро Бондаренко. Він, автор семи книг, дипломант Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов" (2001 та 2003 років), лауреат премії фонду "Смолоскип" (2002 рік), призер читацьких симпатій конкурсу "Українська книга року Бі-Бі-Сі-2006", всеукраїнського
літературного фестивалю "Просто так"(2007 та 2010 років) та дніпропетровського обласного конкурсу "Молода муза" (2008); лауреат літературних конкурсів "Міське оповідання - 2010" (м. Дніпропетровськ), "Прекрасне поруч - 2010" (м. Київ);переможець в номінації «Читацьких уподобань» конкурсу «Літературна надія Дніпра - 2011», із задоволенням погодився дати ексклюзивне інтерв'ю читачам «Миколаївських вістей».
- Вітаємо Вас в Миколаєві, пане Дмитре! Чесно кажучи, у нас рідко гостюють письменники, з такої далечі - аж з Дніпропетровська. Що привело Вас в наше скромне місто?
- Я їду на літературну зустріч у книгарню «Ідея», що в Стрию. Там щочетверга відбуваються зустрічі авторів з читачами. Давно вже збирався туди. Все не випадала нагода… Ось нарешті зібравсь! А в Миколаїв заїхав по дорозі на запрошення Люби Хомчак.
- Очевидно, Ви у нас вперше?
- У самому Миколаєві вперше, але на Галичину приїжджаю досить часто. Так вже склалось, що на Західній У країні та в Києві є така літературна активність. А вся інша країна ніби відрізана: хтось чимось трохи цікавиться, але нема такого масового інтересу до літератури як на Галичині та в Києві. Т ому сюди приїжджають письменники, і я в тому числі, на різноманітні форуми, толоки, зібрання. До нас, на східні терени У країни, теж приїжджають відомі письменники, от , наприклад, був Андрухович, але люди йдуть на їхні зустрічі, не з цікавості до літератури, а більш, як на якусь диковинку подивитись, на відому особистість.
- А у нас Вам як? І взагалі, відчуваєте різницю між Сходом та Заходом?
- О-ооо! Дуже хороші враження від Миколаєва і, особливо, від миколаївчан! І різниця таки є. У нас люди більш суворі, закриті самі в собі. Кожен переймається тільки своїми проблемами. Налаштовані від початку на негатив. Я порівнюю Дніпропетровськ з водієм маршрутки. Хороша людина, але на роботі він завжди роздратований, обганяє машини, виїздить на тротуари, лається. Це - людина настрою, яка може і посваритися через дрібницю, і безкоштовно провезти бабусю. До того ж водій непогано заробляє. Він завжди собі на умі. Коротше, крутиться, як може. Але після роботи, приїжджає додому, де перевіряє уроки у дітей, копається в городі і жартує з дружиною. Ось такий Дніпропетровськ... А тут, у Миколаєві, зовсім по-іншому: така щирість і відкритість! Я здивований… А саме місто мені чомусь нагадує курортне, європейське. Не знаю чому… Не можу пояснити… Таке охайне, маленьке, компактне, чистеньке… Ще вразила кількість людей в церкві. В нас до церкви ходять набагато менше, тим більше молоді. І взагалі - відчувається якийсь незвичайний дух!
- Може це дух Різдва? А на Дніпропетровщині як - відчувається прихід свят? Вже йдуть приготування?
Адже Ваш приїзд збігся зі святом Святого Миколая. І Ви навіть брали участь у приготуванні до нього разом з «просвітянами». Очевидно деякі звичаї для Вас нові. Є різниця між, так би мовити, «галицькими» традиціями та дніпропетровськими?
- Різниця є. Я б навіть сказав разюча. Тут традиції продовжують, а там - так сказать, відроджують. Це, звісно, вже добре. Добре, що піднялась така хвиля українізації, націоналізації. Є таке бажання повернутися до коренів, до звичаїв предків. Як на мене, то зараз взагалі пішла така потужна мода їздити на Захід У країни, щоб познайомитися з тутешнім життям, побутом, традиціями. І це вже величезний плюс, що є бажання пізнати, перейняти, повернути. На Дніпропетровщині вже частіше зустрічається молодь, що носить вишиванки, не соромиться, як то було колись. Єдине, але величезне «але» в тому , що люди не до кінця розуміють ці традиції. Ну, наприклад, плутають християнські привітання: на «Христос народився» можуть відповісти «Воістину Воскрес!. Або, всі знають що на Різдво треба колядувать, але не знають коли це треба робить і як. Приведу яскравий приклад: один мій знайомий дніпропетровець колядував, уявіть собі, аж до березня!!!
(Сміється).
- Ви, виходить, теж берете активну участь у цій, як Ви кажете, українізації.
Адже пишете українською мовою. А в побуті якою мовою спілкуєтесь?
- Я розмовляю не стільки літературною, як народною мовою, не чистою українською, трохи з суржиком - так як говорить більшість. Такою ж мовою і пишу .
Не прагну стилізувать текст . Мені здається - це ближче читачу .
- Є такий вислів «Рибак, що йде на рибалку, повинен думати не про те, що йому смакує полуниця, а про те, що рибі смакують хробаки». Іншими словами, Ви мали б думати про своїх читачів, в даному випадку російськомовних. А пишучи українською, Ви обмежуєте свою читацьку аудиторію.
- Так, в деякій мірі обмежую. Але ж українська література має творитися українською мовою. Як інакше? Беру приклад зі відомих письменників Олеся Гончара (він довгий час жив у Дніпропетровську), Валер'яна Підмогильного… Якщо чесно, починав я писать все ж російською. Пробував видаватись в Москві. Але там на мене дивились, так сказать, «по-малороськи», скептично - російська ж не чиста, повно українізмів. От тоді я і впевнивсь, що буду писать по-українськи. Це моя особиста позиція. Тим більше, регіон у нас російськомовний тільки зовні, напоказ, а під цією оболонкою вирує хаотичне мовне море, народний український суржик. Послухайте розмову районів Дніпропетровська. Місцеві можуть перейти на "загальноприйняту" через встид перед чужинцем, але між собою вони спілкуються по-українськи. Всі чудово розуміють, що це мова їх предків. Моя бабуся, дідусь розмовляли українською. А теперішня ситуація - це просто наслідок русифікації. У мене є друг - письменник, він пише російською. Ми спілкуємось в побуті, зустрічаємось, читаємо твори одне одного. Але взагалі в літературі ми з ним як дві паралелі. Його цікавить сучасна російська література, і він майже зовсім не в курсі що відбувається літературі українській. А мене, відповідно, мало цікавить сучасна російська література, і що там відбувається… (Сміється). Така ось ситуація між літературами.
- Недавно прийняли «мовний» закон. А ви, особисто, вважаєте його правильним? Невже є ті, що думають, нібито мова притісняє «язик»?
- Та де ж там притісняє! Так можуть сказать тільки ті, хто не любить України, упереджено ставиться до її мови. Не було і немає ніяких обмежень для російської. Є відповідні школи, газети, журнали виходять російською. Де притісняє?
- Ми все говоримо про мовне втілення творів. А про що ж пише Дмитро Бондаренко? Що намагаєтесь донести читачу?
- Пишу невеликі романи, оповідання для звичайних, пересічних людей і про них же. Під них і підлаштовуюсь. Пишу коротко і зрозуміло, бо так вимагає божевільний темп теперішнього буття.
Не заглядаю в майбутнє, не повертаюсь в минуле, а пишу про сьогодення. Інтригую читача гострим стрімким сюжетом, розважаючи його. Моя мета - показати життя як воно є. Я впевнений, що насправді цікавий твір можна створить тільки опираючись на реалії. Таким чином видав уже сім книжок: «Пацюк», «Риба на вечерю», «Кохати по-дніпропетровськи», «Сімнадцятий поверх», «Красуні і бандити», «Як стати президентом?», «Дніпропетровськ і дніпропетровці».
І тепер навіть можу похвалитись, що вже гріюся в перших променях такої, хоч і невеличкої, але слави: мене впізнають на вулицях, запрошують в журі на різноманітні
місцеві літературні конкурси. Ще недавно сам брав участь в тих же конкурсах, а тепер суджу разом з іншими відомими письменниками «молодняк». Це цікаво для мене, поважно але й важко. Важко приймать рішення, страшно за те, як сприйме мої слова той чи інший конкурсант. Боюся відбити бажання писати. Це велика відповідальність.
- Оскільки певна слава вже є, то й винагорода від видавців, напевне, більша. Дізнаюся про гонорари Дарії Донцової, Джоан Роулінг і дивом беруся. Як можна досягти такого фінансового успіху? А Ви як думаєте, в Україні таке можливе?
- Ну , якщо чесно, письменництво не основна моя робота, вона не дає мені необхідних доходів. Це швидше хобі. І, просто не уявляю, як в нашій країні організувать такий бізнес. Так-так, бізнес, і ніщо інше. Адже Дарія Донцова, наприклад, давно сама не пише. Її ім'я - лише бренд. Вдало організувала своєрідний цех. А тексти пишуть мережа інших авторів. Так сказать, літературні негри. До речі, в Україні їх багато. Моєму другу , згаданому раніше, зокрема, запрошували писать за неї. І пропонували як ви думаєте, скільки? 300 доларів за книжку. В порівнянні з майбутнім доходом - це мізер. Зрештою він відмовився. Ну , такі цехи не поодинокі. Згадую Брєжнєва. За нього теж писали інші Він ще казав: «Хорошу книжку я написав, треба буде її прочитать». Так і Донцова.
- Дякую Вам, пане Дмитре. А що побажаєте читачам «Миколаївських вістей»?
- Зберігайте цей дух український! Залишайтесь такими ж доброзичливими, відкритими та гостинними. Успіху вам і вашому місту та процвітання!
Записала Катерина Біла