Біженці, пропаганда та черговий "занепад Європи"
Перекладено з російськомовної публікації Ігоря Ейдмана на сайті Deutsche Welle.
Як російська пропаганда використовує проблему біженців, що ріднить події в Кельні та Грозному, хто і навіщо намагається зруйнувати демократичну, толерантну Європу.
Нещодавно, після довгої перерви, довелося поспілкуватися зі старим московським знайомим. Виявилося, що він тепер типовий представник путінської "морального більшості": православний патріот, ненависник "розтлінного Заходу" і ксенофоб.
Знайомий став розпитувати мене про життя в Німеччині, про те, чим воно відрізняється від московського. Я навів перший-ліпший приклад: "Мене тут жодного разу не зупиняла поліція для перевірки документів". "Ну і що, в Москві теж тільки" чурок "зупиняють", - розчаровано констатував знайомий. "Так я ж сам" чурка ", - гордо зауважив я, чи то з братерської солідарності з представниками південних республік, чи то маючи на увазі власне далеко не арійське походження." Тоді даремно тебе не зупиняють ", - похмуро пожартував мій співрозмовник.
Внутрішні і зовнішні "чурки"
Багато росіян, як і цей мій знайомий, миряться з диктатурою, всесиллям силовиків, поліцейщиною, бо переконані, що все це захищає їх від ворожих "інших": якихось умовних внутрішніх і зовнішніх "чурок". Залежно від ситуації головними "чурками" у свідомості суспільства стають представники різних іноземних держав, національних і сексуальних меншин.
Сьогодні в Росії йде потужне інформаційне накачування населення з приводу "загибелі від навали мусульманських біженців" (тобто, з точки зору численних російських ксенофобів, тих же "зовнішніх чурок") європейських країн. Особливо воно посилилося після дійсно шокуючих подій в Кельні. Безумовно, проблема біженців реальна. Але навколодержавним російським ЗМІ вона цікава насамперед, як аргумент в проурядовій пропаганді.
Головний меседж, який вони посилають громадянам, звучить приблизно так: "Європейські демократії не в змозі захистити населення від ворожих "інших", а наш авторитарний жорсткий режим - може. Так скажемо йому за це спасибі і будемо всіляко підтримувати!".
Така пропаганда дуже ефективна. Вона добре лягає на ксенофобські стереотипи російської масової свідомості. Не випадково, що проблема "навали біженців" стає для пропутінських ЗМІ головною європейською, у тому числі і німецькою темою. Деякі з них відкрито підтримують німецьких ультраправих борців з іншокультурною міграцією, що протистоять "наївній і прекраснодушній" толерантності пані Меркель. Ну а німецькі праві екстремісти відповідають взаємністю. Путін стає для них ідеалом консервативного правителя.
У Кельні не можна, а в Грозному можна?
Російська державна ідеологічна пропаганда, проникаючи за межі країни, вливається в нову світову правоконсервативну хвилю і надає їй інший масштаб. Європейські ультраправі на тлі духовно близької їм путінської Росії здаються серйознішими і соліднішими. Вкрай праві вважають себе непримиренними борцями з ісламістами. А насправді вони - такий же реакційний проект, що передбачає повернення до племінної та релігійної архаїки. У Росії він вже багато в чому реалізований, причому в обох варіантах: націонал-консервативному (Путін) і ісламістському (Кадиров).
Задовго до насильства в Кельні, в російському Грозному почалися систематичні напади на жінок, які гуляють з непокритою головою в сучасному одязі. Прямо в центрі міста молоді люди ображають їх, хапають за одяг і руки. Інші кадировські ісламісти їздять по Грозному в машинах з тонованими стеклами і обстрілюють вільно одягнених дівчат з пейнтбольних рушниць кульками з фарбою. Однак основні російські ЗМІ насильства не помічають. Адже це ж не в якомусь "гейропейському" Кельні відбувається, а у вотчині путінського "піхотинця" Кадирова.
У знаменитому романі Карела Чапека "Війна з саламандрами" Головний Саламандр "пропонує співпрацю" керівникам різних країн: "Ви будете разом з нами руйнувати ваш мир". Нові реакційні сили, включаючи і путінський істеблішмент, і європейських ультраправих, і ісламістів, намагаються нав'язати Європі повернення до клерикальної архаїки, племінної ізольованості, авторитаризму, репресивної сексуальної та сімейної моралі. Всі вони, навіть ворогуючи один з одним, однакового прагнуть переробити європейське суспільство за своєю подобою, нав'язати йому свої правила, змусити європейців допомагати їм руйнувати космополітичну, вільнодумну, демократичну, толерантну Європу XXI століття.
Вистоїмо?
Автор: Ігор Ейдман, соціолог, публіцист, автор книг "Соціологія інтернет-революції", "Нова національна ідея Путіна".
Як російська пропаганда використовує проблему біженців, що ріднить події в Кельні та Грозному, хто і навіщо намагається зруйнувати демократичну, толерантну Європу.
Нещодавно, після довгої перерви, довелося поспілкуватися зі старим московським знайомим. Виявилося, що він тепер типовий представник путінської "морального більшості": православний патріот, ненависник "розтлінного Заходу" і ксенофоб.
Знайомий став розпитувати мене про життя в Німеччині, про те, чим воно відрізняється від московського. Я навів перший-ліпший приклад: "Мене тут жодного разу не зупиняла поліція для перевірки документів". "Ну і що, в Москві теж тільки" чурок "зупиняють", - розчаровано констатував знайомий. "Так я ж сам" чурка ", - гордо зауважив я, чи то з братерської солідарності з представниками південних республік, чи то маючи на увазі власне далеко не арійське походження." Тоді даремно тебе не зупиняють ", - похмуро пожартував мій співрозмовник.
Внутрішні і зовнішні "чурки"
Багато росіян, як і цей мій знайомий, миряться з диктатурою, всесиллям силовиків, поліцейщиною, бо переконані, що все це захищає їх від ворожих "інших": якихось умовних внутрішніх і зовнішніх "чурок". Залежно від ситуації головними "чурками" у свідомості суспільства стають представники різних іноземних держав, національних і сексуальних меншин.
Сьогодні в Росії йде потужне інформаційне накачування населення з приводу "загибелі від навали мусульманських біженців" (тобто, з точки зору численних російських ксенофобів, тих же "зовнішніх чурок") європейських країн. Особливо воно посилилося після дійсно шокуючих подій в Кельні. Безумовно, проблема біженців реальна. Але навколодержавним російським ЗМІ вона цікава насамперед, як аргумент в проурядовій пропаганді.
Головний меседж, який вони посилають громадянам, звучить приблизно так: "Європейські демократії не в змозі захистити населення від ворожих "інших", а наш авторитарний жорсткий режим - може. Так скажемо йому за це спасибі і будемо всіляко підтримувати!".
Така пропаганда дуже ефективна. Вона добре лягає на ксенофобські стереотипи російської масової свідомості. Не випадково, що проблема "навали біженців" стає для пропутінських ЗМІ головною європейською, у тому числі і німецькою темою. Деякі з них відкрито підтримують німецьких ультраправих борців з іншокультурною міграцією, що протистоять "наївній і прекраснодушній" толерантності пані Меркель. Ну а німецькі праві екстремісти відповідають взаємністю. Путін стає для них ідеалом консервативного правителя.
У Кельні не можна, а в Грозному можна?
Російська державна ідеологічна пропаганда, проникаючи за межі країни, вливається в нову світову правоконсервативну хвилю і надає їй інший масштаб. Європейські ультраправі на тлі духовно близької їм путінської Росії здаються серйознішими і соліднішими. Вкрай праві вважають себе непримиренними борцями з ісламістами. А насправді вони - такий же реакційний проект, що передбачає повернення до племінної та релігійної архаїки. У Росії він вже багато в чому реалізований, причому в обох варіантах: націонал-консервативному (Путін) і ісламістському (Кадиров).
Задовго до насильства в Кельні, в російському Грозному почалися систематичні напади на жінок, які гуляють з непокритою головою в сучасному одязі. Прямо в центрі міста молоді люди ображають їх, хапають за одяг і руки. Інші кадировські ісламісти їздять по Грозному в машинах з тонованими стеклами і обстрілюють вільно одягнених дівчат з пейнтбольних рушниць кульками з фарбою. Однак основні російські ЗМІ насильства не помічають. Адже це ж не в якомусь "гейропейському" Кельні відбувається, а у вотчині путінського "піхотинця" Кадирова.
У знаменитому романі Карела Чапека "Війна з саламандрами" Головний Саламандр "пропонує співпрацю" керівникам різних країн: "Ви будете разом з нами руйнувати ваш мир". Нові реакційні сили, включаючи і путінський істеблішмент, і європейських ультраправих, і ісламістів, намагаються нав'язати Європі повернення до клерикальної архаїки, племінної ізольованості, авторитаризму, репресивної сексуальної та сімейної моралі. Всі вони, навіть ворогуючи один з одним, однакового прагнуть переробити європейське суспільство за своєю подобою, нав'язати йому свої правила, змусити європейців допомагати їм руйнувати космополітичну, вільнодумну, демократичну, толерантну Європу XXI століття.
Вистоїмо?
Автор: Ігор Ейдман, соціолог, публіцист, автор книг "Соціологія інтернет-революції", "Нова національна ідея Путіна".