букви про букви
Період між католицьким Різдвом і новим роком найбільш вдячний для підбивання підсумків. Почну з книжок і постараюсь надолужити останні декілька місяців. Писатиму не хронологічно.
1. Рафаель Сабатіні. "Одісея Капітана Блада"
2. Рафаель Сабатіні. "Хроніки Капітана Блада"
Дві частини пригодницької піратської трилогії, до якої ще входять "Успіхи Капітана Блада". Книжки надзвичайно легкі і захопливі. Це не висока література. Я їх слухала для релаксу під час готування вечері і п.т. Після них мій поняттєвий запас значно розширився в сфері вітрильної термінології, а описи морських боїв здивували динамікою. Підійдуть для читання дітям, як чудова розвиваюча альтернатива для заїжджених казок.
3. Кшиштоф Варґа. "Гуляш із турула"
Спогади і рефлексії польського журналіста і письменника про своє угорське дитинство, враження від нових частих приїздів в Угорщину. Читала в українському перекладі. Переклад трохи кострубатий. Я далека від теми Угорщини після закінчення епохи Габсбургів, тож, як перша зустріч, книжка була мені цікавою: трохи історії, того- і сього- "будення", кухні, цікавих місць. Справжній гуляш.
4. Філіп Дік. "Інший світ".
Фантастика, яку слухала польською, тому в українському перекладі назви не впевнена. Вікіпедія не допомогла. Слухала ще перед виборами, тому лейтмотив виборів в США майбутнього був до речі :) Попри всю фантастичність твір дуже життєвий, харизматичний, багатошаровий і непересічний. Мені дуже сподобався і вже верталась до нього в розмовах для ілюстрування певних явищ. Дік взагалі цікавий автор, інші твори якого обіцяла собі пошукати.
5. Редьярд Кіплінґ. "Такі самі оповідки". Переклад О.Негребецького.
Твір не новий. Новий переклад. Колись постановила купити, щоб підтримати українську перекладацьку і видавничу справу. Восени мене пробував атакувати якийсь грип, тож щось таке легке і великими буквами повністю відповідало ситуації. Прочиталося за день. Сприяло швидкому поверненню до форми :) В передмові сказано, що в дітей може виникнути багато питань до батьків під час спільного читання - і це правда. І це класно. Книжка хороша і має бути в домашній бібліотеці.
6. Тадеуш Конвіцький "Хроніка любовних подій"
Передвоєнне Вільно міцно перегукується з передвоєнним Львовом, історію якого, мабуть, можна вважати одним з моїх хоббі. Події твору відбуваються саме у Вільно...чи то Вільнюсі, як кажуть у нас. Роман вважають культовим. Вайда зняв за його мотивами фільм, але мене на коліна не кинуло. Або я не достатньо романтична для того щоб оцінити красу першого кохання головного героя (бррр...яке речення), або все знищив переклад на українську, який був хоч і непоганий, але, все ж, не вичитаний: неузгодження роду чи відмінка, які часто зустрічаються при перекладі з польської на українську можуть вислизнути від перекладача, але редактор, чи коректор, чи хто там вичитує твори не може таке пропускати, бо тоді він лайдак і халявщик. В цьому випадку такі погрішності є, а я, зануда :), хочу якісного продукту.
7. Анатолій Рибаков. "Діти Арбату"
Твір, який змусив мене усвідомити, що за останні 70 років в головах моїх співвідчизників ніяких покращень не відбулося: спосіб мислення такий, як і в 1929, 31 чи 34. Здавалося б: маєте стільки можливостей до порівняння між тоді і тепер, то де ж ваші висновки? Де зміни в поведінці? В способі мислення і вчинках? Хто такий Рибаков, про що твір, чому його є аж 4 частини (зараз закінчую слухати другу), чому він був заборонений за часів совка можна почитати у Вікіпедії. Чому його не промують зараз? А бо мало що змінилося, тож нащо до того привертати увагу людей? Для мене дуже цікавими були описи Сталіна, його вчинків, страхів і т.п. Це типовий топ-менеджер в корпорації, який бачить свою мету, бачить внутрішніх конкурентів, які б із задоволенням його вигризли, має легкі (а з часом все сильніші) маразматичні острахи змов підлеглих... От тільки мета в корпорації була не комерційна, а засоби - криваві. Не менш цікавими є типажі інших героїв твору: Саша - племінник високого функціонера, який за невдалий жарт був засуджений і висланий, Юрачька - сволоч чекістська, а на початку нормальний хлопчина з класу Саші і інших героїв, дівчата, кожна зі своєю долею і тараканами в голові... Батьки героїв... Люди, які їм зустрічаються в житті. Всі вони харизматичні і залишаються в пам'яті після прочитання, а таке в мене буває не надто часто. Багато моментів з цього твору стали вдалими прикладами для ілюстрації певних суспільних явищ сьогодення і це те, з чого я починала: минуло 70 років, а в головах оточуючих мене людей те ж сміттєзвалище.
8. Юрій Винничук. "Таємниці львівської кави"
Як ще смачніше пізнавати історію львова, якщо не через історію кави загалом і у львові? :) Я кави практично не п'ю, але дуже люблю її варити і вдихати запах. Книжка - клондайк знань для Що?Де?Коли?, короткий курс для орієнтації в сортах кави та особливості зерен з того чи іншого регіону, жива історія міста, яке мене цікавить і збірник рецептів кави з різних кінців світу. Не можу, однак, не висловити своє "фе" Винничуку - історичні частини книжки - класні, але ті інформативні - про сорти і спосіб вирощування кави грішать неякісним комп'ютерним перекладом з російської. Розумію, що то знову ж лайдацтво редакторів-коректорів і тих, хто помагав Винничуку з 50 сторінок матеріалу зробити книжку на 200. Та в кожному випадку ставити своє прізвище на продукті з таким ганжем - не серйозно.
9. Юрій Винничку. "Танго смерті"
Роман, основою для якого стали історичні факти існування оркестру в Янівському таборі, де страчували євреїв. Керівник табору мав слабкість до музики і створив із в'язнів орекстр, який грав як для вищих функціонерів табору, так і під час страт. Згідно свідчень тих небагатьох, яким вдалось врятуватись - мелодією, під яку страчували, було танго. Винничук майстерно робить з того захоплюючий сюжет, використовуючи як тло міжвоєнний Львів та замішуючи густий бігос з фактів та легенд тогочасного життя мешканців міста всіх національностей. Паралельно є ще сюжетна лінія сьогодення, яка додає твору об'єму і простору. Не обійшлося без сексу, але Винничук вміє вплести його органічно і не вульгарно. Твір однозначно вартий уваги.
10. Умберто Еко. "Таємниче полум'я цариці Лоанни"
Якщо коротко, то це книжка про книжки. Вона ясно показала як мало я ще прочитала і скільки є вартісних речей, про які я навіть не чула. Книжка, яка напружує мозок і яку треба перетравлювати. Та й в принципі, поза книжкою про написання дипломної роботи, в Еко всі твори такі...густі. Книжка про спогади і їх брак, про Італію перед, під час і після Другої Світової. Про цілком інший світ, ніж той, який мені історично знайомий - життя Італії ХХ ст. ще не втрапляло до мого поля зору. Шкільна ж історія, та й університетська, мене тепер тільки сердияь, бо вбивають нам в голови якісь незрозумілі факти, без найменшої спроби присмачити їх життям, тим що супроводжувало або й поводувало ті чи інші політичні і мілітарні події. Це щось таке, як з давніми творами - для прикладу Одісеєю - де є, здається, 9 описів гігієнічних процедур: миття, намащення оливою і т.д. і "Паном Тадеушом" де така процедура одна: полокання рота і миття тою ж водою, виплюнутою на долоні, очей. Про античність відомо, що люди підтирались губками, а що в Середньовіччі? Повертаючись до книжки - це вже твір, який можна віднести до високої літератури чи хоча б до вступу до неї. Читати не легко, але варто. Є український переклад. Переклад цікавий, бо раз проскточить якийсь такий галицький діалектизм чи вже й полонізм, що навіть мені незвично ("в кімнаті стояв моцний стіл"), а раз і русизм просочиться... Але, як не дивно, на враження від книжки це не вплинуло.
11. Петро Яценко. "Львівська сага"
Твір, якого я боялася. Вже в аннотації є помилка, тож беручись за роман була настроєна досить скептично, але під час читання враження змінилося. Читається легко, сюжет динамічний. Події відбуваються у Львові і Сараєво. Обидва міста люблю. Обидва не залишають байдужим. Часовий проміжок широчезний, але це абсолютно не перешкоджає. Образність і просторовість позволила перезавантажити мозок після Еко. Класна 147-сторінкова альтернатива телевізору в експресі Київ-Львів.
12. Степан Грицюк. "Культова двадцятка Львова"
Книжка про 20 непересічних особистостей Львова - від Банаха до Шухевича: вчені, лікарі, багато художників, письменники, композитори, священники, політичні діячі... Попри позірну знайомість цих особистостей є безліч фактів, які стали для мене новинкою. І смішно, і сумно, що про Мазоха я знала більше, ніж про Колессу, а про Банаха більше, ніж про Вільде. А ще я не знала, що Франко мешкав по сусідстру з Грушевським і стосунки в них були не найкращі. А нас же ж ще в школі всіх дружньо водили до його будинку на екскурсію. Чому було цього не розказати? Цікаво ж! Тепер ложка дьогтю: мінусом книжки, на мою думку, є завуальована заангажованість автора. Коли він пише про львівських поляків чи євреїв, та й українців, але "неполітичних" (Заньковецька) - він пише з належною біографіям дистанцією. Коли ж справа доходить до Шухевича - в описі його життя відчувається якась толеранція чи захоплення, для прикладу, першим "ініціаційним" вбивством. Хоча такого захоплення не відчувається при описі порятунку євреїв Шептицьким, що було не менш відважним. Не правильно це. Пишеш про культову двадцятку - емоції в сторону.
13. Ян Пауль Гінріхс. "Lemberg-Lwów-Львів. Фатальне місто"
Книжка вийшла з-під пера нідерландського автора, що робить її безмежно цікавою своєю українсько-польською незаангажованістю. Багато уваги приділяється нищенню євреїв, та це, мабуть, натурально. Менш натуральним є те, що в українсько-польському перетягуванні ковдри і ті, і інші забувають про вбивство близько 150 тисяч людей, хоч попри незаперечне лідерство німців і одні, і другі доклали до цього своїх рук. Основою для книжки стали свідчення дев'яти письменників:Рот, Дьоблін, Герберт, Загаєвський, Лем, Гранах, Антонич, Ват і Віттлін. Книжка написана для читача, який стикається з історією Львова ХХ ст. вперше, але є теж цікавою і для любителів тої історії своєю інакшістю.
14. Євгеній Комаровський "Здоров'я дитини і здоровий глузд її родичів"
Така собі інструкція обслуговування дитини від народження і далі. Написана, як на мене, дуже правильно - з величезною дистансією до всіх "обов'язково", "не дай Бог" і "як в людей". Вже за лічені тижні (маю надію всеще тижні :) буду мати можливість перевірити її на практиці, то зможу сказати більше. Але на разі книжкою я дуже задоволена, оскільки отримала базу знань, які доповню, запитуючи неонатолога вже про конкретні речі. Інтернет, як джерело інформації, в цьому випадку не використовувала, оскільки він є джерелом інформації про патології і розплідником страхів. Гігієна інформаційного простору з часом стає все актуальнішою і актуальнішою.
1. Рафаель Сабатіні. "Одісея Капітана Блада"
2. Рафаель Сабатіні. "Хроніки Капітана Блада"
Дві частини пригодницької піратської трилогії, до якої ще входять "Успіхи Капітана Блада". Книжки надзвичайно легкі і захопливі. Це не висока література. Я їх слухала для релаксу під час готування вечері і п.т. Після них мій поняттєвий запас значно розширився в сфері вітрильної термінології, а описи морських боїв здивували динамікою. Підійдуть для читання дітям, як чудова розвиваюча альтернатива для заїжджених казок.
3. Кшиштоф Варґа. "Гуляш із турула"
Спогади і рефлексії польського журналіста і письменника про своє угорське дитинство, враження від нових частих приїздів в Угорщину. Читала в українському перекладі. Переклад трохи кострубатий. Я далека від теми Угорщини після закінчення епохи Габсбургів, тож, як перша зустріч, книжка була мені цікавою: трохи історії, того- і сього- "будення", кухні, цікавих місць. Справжній гуляш.
4. Філіп Дік. "Інший світ".
Фантастика, яку слухала польською, тому в українському перекладі назви не впевнена. Вікіпедія не допомогла. Слухала ще перед виборами, тому лейтмотив виборів в США майбутнього був до речі :) Попри всю фантастичність твір дуже життєвий, харизматичний, багатошаровий і непересічний. Мені дуже сподобався і вже верталась до нього в розмовах для ілюстрування певних явищ. Дік взагалі цікавий автор, інші твори якого обіцяла собі пошукати.
5. Редьярд Кіплінґ. "Такі самі оповідки". Переклад О.Негребецького.
Твір не новий. Новий переклад. Колись постановила купити, щоб підтримати українську перекладацьку і видавничу справу. Восени мене пробував атакувати якийсь грип, тож щось таке легке і великими буквами повністю відповідало ситуації. Прочиталося за день. Сприяло швидкому поверненню до форми :) В передмові сказано, що в дітей може виникнути багато питань до батьків під час спільного читання - і це правда. І це класно. Книжка хороша і має бути в домашній бібліотеці.
6. Тадеуш Конвіцький "Хроніка любовних подій"
Передвоєнне Вільно міцно перегукується з передвоєнним Львовом, історію якого, мабуть, можна вважати одним з моїх хоббі. Події твору відбуваються саме у Вільно...чи то Вільнюсі, як кажуть у нас. Роман вважають культовим. Вайда зняв за його мотивами фільм, але мене на коліна не кинуло. Або я не достатньо романтична для того щоб оцінити красу першого кохання головного героя (бррр...яке речення), або все знищив переклад на українську, який був хоч і непоганий, але, все ж, не вичитаний: неузгодження роду чи відмінка, які часто зустрічаються при перекладі з польської на українську можуть вислизнути від перекладача, але редактор, чи коректор, чи хто там вичитує твори не може таке пропускати, бо тоді він лайдак і халявщик. В цьому випадку такі погрішності є, а я, зануда :), хочу якісного продукту.
7. Анатолій Рибаков. "Діти Арбату"
Твір, який змусив мене усвідомити, що за останні 70 років в головах моїх співвідчизників ніяких покращень не відбулося: спосіб мислення такий, як і в 1929, 31 чи 34. Здавалося б: маєте стільки можливостей до порівняння між тоді і тепер, то де ж ваші висновки? Де зміни в поведінці? В способі мислення і вчинках? Хто такий Рибаков, про що твір, чому його є аж 4 частини (зараз закінчую слухати другу), чому він був заборонений за часів совка можна почитати у Вікіпедії. Чому його не промують зараз? А бо мало що змінилося, тож нащо до того привертати увагу людей? Для мене дуже цікавими були описи Сталіна, його вчинків, страхів і т.п. Це типовий топ-менеджер в корпорації, який бачить свою мету, бачить внутрішніх конкурентів, які б із задоволенням його вигризли, має легкі (а з часом все сильніші) маразматичні острахи змов підлеглих... От тільки мета в корпорації була не комерційна, а засоби - криваві. Не менш цікавими є типажі інших героїв твору: Саша - племінник високого функціонера, який за невдалий жарт був засуджений і висланий, Юрачька - сволоч чекістська, а на початку нормальний хлопчина з класу Саші і інших героїв, дівчата, кожна зі своєю долею і тараканами в голові... Батьки героїв... Люди, які їм зустрічаються в житті. Всі вони харизматичні і залишаються в пам'яті після прочитання, а таке в мене буває не надто часто. Багато моментів з цього твору стали вдалими прикладами для ілюстрації певних суспільних явищ сьогодення і це те, з чого я починала: минуло 70 років, а в головах оточуючих мене людей те ж сміттєзвалище.
8. Юрій Винничук. "Таємниці львівської кави"
Як ще смачніше пізнавати історію львова, якщо не через історію кави загалом і у львові? :) Я кави практично не п'ю, але дуже люблю її варити і вдихати запах. Книжка - клондайк знань для Що?Де?Коли?, короткий курс для орієнтації в сортах кави та особливості зерен з того чи іншого регіону, жива історія міста, яке мене цікавить і збірник рецептів кави з різних кінців світу. Не можу, однак, не висловити своє "фе" Винничуку - історичні частини книжки - класні, але ті інформативні - про сорти і спосіб вирощування кави грішать неякісним комп'ютерним перекладом з російської. Розумію, що то знову ж лайдацтво редакторів-коректорів і тих, хто помагав Винничуку з 50 сторінок матеріалу зробити книжку на 200. Та в кожному випадку ставити своє прізвище на продукті з таким ганжем - не серйозно.
9. Юрій Винничку. "Танго смерті"
Роман, основою для якого стали історичні факти існування оркестру в Янівському таборі, де страчували євреїв. Керівник табору мав слабкість до музики і створив із в'язнів орекстр, який грав як для вищих функціонерів табору, так і під час страт. Згідно свідчень тих небагатьох, яким вдалось врятуватись - мелодією, під яку страчували, було танго. Винничук майстерно робить з того захоплюючий сюжет, використовуючи як тло міжвоєнний Львів та замішуючи густий бігос з фактів та легенд тогочасного життя мешканців міста всіх національностей. Паралельно є ще сюжетна лінія сьогодення, яка додає твору об'єму і простору. Не обійшлося без сексу, але Винничук вміє вплести його органічно і не вульгарно. Твір однозначно вартий уваги.
10. Умберто Еко. "Таємниче полум'я цариці Лоанни"
Якщо коротко, то це книжка про книжки. Вона ясно показала як мало я ще прочитала і скільки є вартісних речей, про які я навіть не чула. Книжка, яка напружує мозок і яку треба перетравлювати. Та й в принципі, поза книжкою про написання дипломної роботи, в Еко всі твори такі...густі. Книжка про спогади і їх брак, про Італію перед, під час і після Другої Світової. Про цілком інший світ, ніж той, який мені історично знайомий - життя Італії ХХ ст. ще не втрапляло до мого поля зору. Шкільна ж історія, та й університетська, мене тепер тільки сердияь, бо вбивають нам в голови якісь незрозумілі факти, без найменшої спроби присмачити їх життям, тим що супроводжувало або й поводувало ті чи інші політичні і мілітарні події. Це щось таке, як з давніми творами - для прикладу Одісеєю - де є, здається, 9 описів гігієнічних процедур: миття, намащення оливою і т.д. і "Паном Тадеушом" де така процедура одна: полокання рота і миття тою ж водою, виплюнутою на долоні, очей. Про античність відомо, що люди підтирались губками, а що в Середньовіччі? Повертаючись до книжки - це вже твір, який можна віднести до високої літератури чи хоча б до вступу до неї. Читати не легко, але варто. Є український переклад. Переклад цікавий, бо раз проскточить якийсь такий галицький діалектизм чи вже й полонізм, що навіть мені незвично ("в кімнаті стояв моцний стіл"), а раз і русизм просочиться... Але, як не дивно, на враження від книжки це не вплинуло.
11. Петро Яценко. "Львівська сага"
Твір, якого я боялася. Вже в аннотації є помилка, тож беручись за роман була настроєна досить скептично, але під час читання враження змінилося. Читається легко, сюжет динамічний. Події відбуваються у Львові і Сараєво. Обидва міста люблю. Обидва не залишають байдужим. Часовий проміжок широчезний, але це абсолютно не перешкоджає. Образність і просторовість позволила перезавантажити мозок після Еко. Класна 147-сторінкова альтернатива телевізору в експресі Київ-Львів.
12. Степан Грицюк. "Культова двадцятка Львова"
Книжка про 20 непересічних особистостей Львова - від Банаха до Шухевича: вчені, лікарі, багато художників, письменники, композитори, священники, політичні діячі... Попри позірну знайомість цих особистостей є безліч фактів, які стали для мене новинкою. І смішно, і сумно, що про Мазоха я знала більше, ніж про Колессу, а про Банаха більше, ніж про Вільде. А ще я не знала, що Франко мешкав по сусідстру з Грушевським і стосунки в них були не найкращі. А нас же ж ще в школі всіх дружньо водили до його будинку на екскурсію. Чому було цього не розказати? Цікаво ж! Тепер ложка дьогтю: мінусом книжки, на мою думку, є завуальована заангажованість автора. Коли він пише про львівських поляків чи євреїв, та й українців, але "неполітичних" (Заньковецька) - він пише з належною біографіям дистанцією. Коли ж справа доходить до Шухевича - в описі його життя відчувається якась толеранція чи захоплення, для прикладу, першим "ініціаційним" вбивством. Хоча такого захоплення не відчувається при описі порятунку євреїв Шептицьким, що було не менш відважним. Не правильно це. Пишеш про культову двадцятку - емоції в сторону.
13. Ян Пауль Гінріхс. "Lemberg-Lwów-Львів. Фатальне місто"
Книжка вийшла з-під пера нідерландського автора, що робить її безмежно цікавою своєю українсько-польською незаангажованістю. Багато уваги приділяється нищенню євреїв, та це, мабуть, натурально. Менш натуральним є те, що в українсько-польському перетягуванні ковдри і ті, і інші забувають про вбивство близько 150 тисяч людей, хоч попри незаперечне лідерство німців і одні, і другі доклали до цього своїх рук. Основою для книжки стали свідчення дев'яти письменників:Рот, Дьоблін, Герберт, Загаєвський, Лем, Гранах, Антонич, Ват і Віттлін. Книжка написана для читача, який стикається з історією Львова ХХ ст. вперше, але є теж цікавою і для любителів тої історії своєю інакшістю.
14. Євгеній Комаровський "Здоров'я дитини і здоровий глузд її родичів"
Така собі інструкція обслуговування дитини від народження і далі. Написана, як на мене, дуже правильно - з величезною дистансією до всіх "обов'язково", "не дай Бог" і "як в людей". Вже за лічені тижні (маю надію всеще тижні :) буду мати можливість перевірити її на практиці, то зможу сказати більше. Але на разі книжкою я дуже задоволена, оскільки отримала базу знань, які доповню, запитуючи неонатолога вже про конкретні речі. Інтернет, як джерело інформації, в цьому випадку не використовувала, оскільки він є джерелом інформації про патології і розплідником страхів. Гігієна інформаційного простору з часом стає все актуальнішою і актуальнішою.