Щось
Літо майже завершилось.
Відчуття різні. Переважно сум за рідними та друзями. Те, чого я так довго намагався непомічати і компенсувати чимось іншим. Але зрештою я прийшов до висновку - я стомився, скучив, задовбався. Проте буде щось, що я згадуватиму з посмішкою на вустах. І такого буде багато. Сюди я їхав не відпочивати - це було вирішено спочатку. Стільки порізів на руках я ще в житті не мав)) Радує мабуть те, що найцікавіше ще попереду. Проте, мабуть я все таки про інше хотів би написати зараз.
Ми здобули безцінний досвід виживання, планування, влаштування власного життя. Досвід праці. Зрозуміли, що все далеко не просто. Проте варто погодитись - матеріальні надбання ніколи раніше не були такими доступними. Згодом прийшло розуміння, що все таки не в шмотка і не в девайсах щастя. Пошук останнього продовжився..
Зустрічали різних людей на своєму шляху - заздрісних, злих, підступних, ненормальних на всю голову, веселих. Зустрічали тих, хто розчарувався, самі розчаровувались не раз. Були такі, яким на нас було начхати як і нам на них. Були і такі, що причиняли нам зло. І зі всіма цими людьми ми мали справу. І це все виглядало наче комп"ютерна гра GTA Vice City в яку я грав як був менший. У тебе є певна територія, ти її досліджуєш, відкриваєш щось нове, проходиш рівні заробляєш повагу, кеш, досвід і все таке ж "пластмасове" навколо і посмішки, і слова, і навіть їжа. Спочатку ти із захопленням усе досліджуєш, дивуєшся на скільки все "краще, ніж в реальному житті" (читай - вдома). Але потім помічаєш не лише яскраві фарби навколо. І якісь рожеві мрії про безтурботність лопають як мильні бульбашки.
Мені пощастило зустріти хороших людей, які допомогли втілити мою мрію в життя, які розділяли мої інтереси, які навчили мене багатьом речам і які пообіцяли допомогти, якщо ми колись вирішимо повернутись. Мені поталанило бути поряд з людиною, яка підтримувала мене і допомагала дорослішати. Я дуже вдячний Тобі за моє американське День народження і за те свято, на якому були лише кльові люди. =)) Завжди пам"ятатиму мою першу в житті кульку з гелієм, яку я відпустив у вільний політ коли ми покидали Люіс. Я стояв на перехресті доріг і спостерігав, як вона відлітала все далі і далі доки чорна пляма в небі, що раніше називалась кулькою, не зникла з мого поля зору. Ніколи з моєї пам"яті не зітруться спогади, яким неповторним було моє двадцятиліття. Цьому посприяли мої друзі, які не забули мене. Був навіть торт. Ех, як би хотілося ще і його спробувати. Дякую! =))
Мабуть ще рано підводити підсумки, бо ще є час і гра не скінчилась. Мій герой досі тиняється вулицями міста на березі океану за яким я можливо сумуватиму і вирішу колись завантажити цей збережений рівень і пограти знову. Але зараз хочеться натиснуи ESC.
Відчуття різні. Переважно сум за рідними та друзями. Те, чого я так довго намагався непомічати і компенсувати чимось іншим. Але зрештою я прийшов до висновку - я стомився, скучив, задовбався. Проте буде щось, що я згадуватиму з посмішкою на вустах. І такого буде багато. Сюди я їхав не відпочивати - це було вирішено спочатку. Стільки порізів на руках я ще в житті не мав)) Радує мабуть те, що найцікавіше ще попереду. Проте, мабуть я все таки про інше хотів би написати зараз.
Ми здобули безцінний досвід виживання, планування, влаштування власного життя. Досвід праці. Зрозуміли, що все далеко не просто. Проте варто погодитись - матеріальні надбання ніколи раніше не були такими доступними. Згодом прийшло розуміння, що все таки не в шмотка і не в девайсах щастя. Пошук останнього продовжився..
Зустрічали різних людей на своєму шляху - заздрісних, злих, підступних, ненормальних на всю голову, веселих. Зустрічали тих, хто розчарувався, самі розчаровувались не раз. Були такі, яким на нас було начхати як і нам на них. Були і такі, що причиняли нам зло. І зі всіма цими людьми ми мали справу. І це все виглядало наче комп"ютерна гра GTA Vice City в яку я грав як був менший. У тебе є певна територія, ти її досліджуєш, відкриваєш щось нове, проходиш рівні заробляєш повагу, кеш, досвід і все таке ж "пластмасове" навколо і посмішки, і слова, і навіть їжа. Спочатку ти із захопленням усе досліджуєш, дивуєшся на скільки все "краще, ніж в реальному житті" (читай - вдома). Але потім помічаєш не лише яскраві фарби навколо. І якісь рожеві мрії про безтурботність лопають як мильні бульбашки.
Мені пощастило зустріти хороших людей, які допомогли втілити мою мрію в життя, які розділяли мої інтереси, які навчили мене багатьом речам і які пообіцяли допомогти, якщо ми колись вирішимо повернутись. Мені поталанило бути поряд з людиною, яка підтримувала мене і допомагала дорослішати. Я дуже вдячний Тобі за моє американське День народження і за те свято, на якому були лише кльові люди. =)) Завжди пам"ятатиму мою першу в житті кульку з гелієм, яку я відпустив у вільний політ коли ми покидали Люіс. Я стояв на перехресті доріг і спостерігав, як вона відлітала все далі і далі доки чорна пляма в небі, що раніше називалась кулькою, не зникла з мого поля зору. Ніколи з моєї пам"яті не зітруться спогади, яким неповторним було моє двадцятиліття. Цьому посприяли мої друзі, які не забули мене. Був навіть торт. Ех, як би хотілося ще і його спробувати. Дякую! =))
Мабуть ще рано підводити підсумки, бо ще є час і гра не скінчилась. Мій герой досі тиняється вулицями міста на березі океану за яким я можливо сумуватиму і вирішу колись завантажити цей збережений рівень і пограти знову. Але зараз хочеться натиснуи ESC.