(no subject)
і ось це трапилось. після року очікувань.
Курбас. "Формули екстази"
Антонич - не тільки енергія, далеко не тільки емоція. Антонич - це первинно Вічне, чисте. "Камертон, що строїть серце твоє". Вічне говорить до Вічного. до мого вічного. я відчуваю його так чітко, коли Він промовляє.
Молитва
Навчіть мене рослини зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене рослини, тиші,
щоб сильним став, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце прабог всіх релігій -
золотопере й життєсійне
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий арійський знак таємний,
накреслю свастику на хаті
і буду спати вже спокійний.
***
Молитва людська є неначе дим,
кружляє над селом, мов білий лебідь,
аж стовбуром кудрявим, золотим
розвіється по кришталевім небі.
Молитва людська - це ґотицька вежа,
що виструнена навсторч у блакить,
що захват майстра й біль її мережав -
над гамором юрби німа мовчить.
Молитва людська є немов тополя,
на небо дивиться над ланом жит,
струнка, тонка, самітна серед поля
хитається від вітру та дрижить.
Молитва людська є немов орел,
над хмари вилетить з землі порога,
Аж задрижить, неначе перепел:
побачить вогняне обличчя Бога.
***
Молитва
Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба -
більше, як насущного, черствого хліба,
чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба,
як тяжить щоденщини колиба.
Як треба усміху Твойого,
як радости серцям,
як оборони від усього злого,
як сонячної віри треба нам.
Як блакитної квітки надії,
як великої правди-сонця уночі,
як золотої рівноваги дійсности і мрії,
як гармонії душі.
Боже, нам Об'явлення треба знову,
нас січуть осінні сумніву дощі.
Хай почуємо ми Полум'яну Мову
в горючім кущі.
Курбас. "Формули екстази"
Антонич - не тільки енергія, далеко не тільки емоція. Антонич - це первинно Вічне, чисте. "Камертон, що строїть серце твоє". Вічне говорить до Вічного. до мого вічного. я відчуваю його так чітко, коли Він промовляє.
Молитва
Навчіть мене рослини зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене рослини, тиші,
щоб сильним став, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце прабог всіх релігій -
золотопере й життєсійне
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий арійський знак таємний,
накреслю свастику на хаті
і буду спати вже спокійний.
***
Молитва людська є неначе дим,
кружляє над селом, мов білий лебідь,
аж стовбуром кудрявим, золотим
розвіється по кришталевім небі.
Молитва людська - це ґотицька вежа,
що виструнена навсторч у блакить,
що захват майстра й біль її мережав -
над гамором юрби німа мовчить.
Молитва людська є немов тополя,
на небо дивиться над ланом жит,
струнка, тонка, самітна серед поля
хитається від вітру та дрижить.
Молитва людська є немов орел,
над хмари вилетить з землі порога,
Аж задрижить, неначе перепел:
побачить вогняне обличчя Бога.
***
Молитва
Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба -
більше, як насущного, черствого хліба,
чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба,
як тяжить щоденщини колиба.
Як треба усміху Твойого,
як радости серцям,
як оборони від усього злого,
як сонячної віри треба нам.
Як блакитної квітки надії,
як великої правди-сонця уночі,
як золотої рівноваги дійсности і мрії,
як гармонії душі.
Боже, нам Об'явлення треба знову,
нас січуть осінні сумніву дощі.
Хай почуємо ми Полум'яну Мову
в горючім кущі.