(no subject)
осінь почалась уночі. уві сні. гарному і казковому.
наче кожного вечора я загадковим чином опиняюсь у місці, де грає тріо. зараз пам"ятаю тільки одного. хлопчик-лис, що грає на віолончелі. в довгому плащі і капелюсі. і я обожнюю їхню гру. та це місце заховане у нетрях львова, і його навмисно неможливо знайти.
я блукаю лабіринтом вулиць і раптом бачу його. у капелюсі. і з віолончеллю. він дивиться на мене і зникає. наче, щоб я слідувала за ним. стрімголов кидаюсь уперед. знову бачу. його і ще одного (начебто на барабанах грав). мої очі круглі, великі і вологі. питаюсь "хто ти?!" він дивиться на мене.
заходимо у велиикий будинок, такий весь розвалений, але раніше він був дуже гарний. це видно. рельєфи, візерунки. і знову лабіринти.. як вони тут не губляться? ідуть і мовчать. я за ними.
і от доходимо у маленьку кімнату, де полиці для книг перевернуті, і пожовклі сторінки усюди.. і серед усього цього - фортепіано. вони дивляться на мене, наче запрошують грати. а я кажу, що не вмію, так як вони, імпровізувати.. а вони - "навчишся".
наче кожного вечора я загадковим чином опиняюсь у місці, де грає тріо. зараз пам"ятаю тільки одного. хлопчик-лис, що грає на віолончелі. в довгому плащі і капелюсі. і я обожнюю їхню гру. та це місце заховане у нетрях львова, і його навмисно неможливо знайти.
я блукаю лабіринтом вулиць і раптом бачу його. у капелюсі. і з віолончеллю. він дивиться на мене і зникає. наче, щоб я слідувала за ним. стрімголов кидаюсь уперед. знову бачу. його і ще одного (начебто на барабанах грав). мої очі круглі, великі і вологі. питаюсь "хто ти?!" він дивиться на мене.
заходимо у велиикий будинок, такий весь розвалений, але раніше він був дуже гарний. це видно. рельєфи, візерунки. і знову лабіринти.. як вони тут не губляться? ідуть і мовчать. я за ними.
і от доходимо у маленьку кімнату, де полиці для книг перевернуті, і пожовклі сторінки усюди.. і серед усього цього - фортепіано. вони дивляться на мене, наче запрошують грати. а я кажу, що не вмію, так як вони, імпровізувати.. а вони - "навчишся".