маленькі потішні дрібнички
оооох.
оте незрівнянне "вперше".
цього разу трапилось вперше самостійно виймати пошту зі скриньки.
ну власне, може і раніше таке було, але у глибокому дитинстві і там і так не було ніц цікавого для мене.
ну от.
бо живу вже 3 день саменька, господарюю на свій лад, і це до біса приємно)
поверталась із зустрічі з братом дідуся. ну дууже цікавий чоловік. шкода, що так рідко бачимось.
за 2 години взнала усю світову історію)) треба ж таке. причому хіба що прізвища такі самі, як нас в школі вчили. а все, що поміж іменами - таке велике й загадкове.. Галія, портуГалія, Галілея, Галичина... :)
"дайся на стримання" - казав він час від часу. ну от, коли ми попрощались, віола розпустила руки до попрошайки) і тільки з наповненим вщерть рюкзаком з чистою совістю і порожнім гаманцем рушила додому. (нарешті обжилася Коцюбинським!)
помітила ситу скриньку з її задоволеними очима і погнала за ключем.
спустошуєш її і, повііііільно піднімаючись нагору, сходинка за сходинкою, переглядаєш пошту. роздивляєшся, нюхаєш, зважуєш і спалахуєш очима, коли натрапляєш на лист, адресований тобі. як же приємно, чорт забирай, підніматись по сходах з тим кладом в руках, в очікуванні мм.. розтину)
такі от приємності)