а якби дійсно всі срібні дівчатка ходили в анораках?!
вдень швидше, а вечір вимагає бути повільним, тягучим, розважливим, але дещо туманним. місцями зовсім дим.
без репетицій мізки по біс зна чиїй волі зав"язуються в ґудз. відчайдушно борсаються, кишать і, як результат, маємо те, що маємо.
ніч. гонорова шалунка бавиться з тими комками, дряпає, розчленовує, сплющує, роздирає на шматки.. ранок як білочка.
з"явилась звичка відзначати виїзд ночі встромленими у вуха джерелами упорядкувачів - ритмів, мелодій, пауз..
після тотального оновлення відправлення на місце тотальної корупції.. і біля щоденного розчарування вмостилась приємність, яка змушує вірити. вір, вір, вір..
познайомилась з неоціненням праці. і знову стало сумно( цікаво, це тільки в нашій країні таке?!
ви б не хотіли продати час? а купити? ні? а жаль..
катастрофічно бракує як його так і грошей. болото піднімається все вище і скоро на поверхню спливатимусь останні бульки кисню..
в школі хочу канікул. на канікулах хочу канікул.
від нього ніякої звістки :(
час до часу забуваю, як це.. весна.. якби органи можна було тимчасово вийняти з себе, я б витягла оте серце у вусі. воно постійно нагадує. робить жалюгідною. ці думки стрілою вгризаються в сонячне сплетіння і я забуваю про біль у голові.
мимовільно заплющую очі від парфумів минулої осені, спогади сипляться на внутрішню сторону повік. ти ж не забереш їх?
живу в чорній матерії чи радше дірі, де відсутні простір і час.
і з кожним тут словом, відчуваю цей бісовий ґудз, який стає все тугішим і безпрерспективним.. ну й нехай. дам на поталу ночі, хоч комусь втіха..
чому в труни не кладуть дзеркала?
без репетицій мізки по біс зна чиїй волі зав"язуються в ґудз. відчайдушно борсаються, кишать і, як результат, маємо те, що маємо.
ніч. гонорова шалунка бавиться з тими комками, дряпає, розчленовує, сплющує, роздирає на шматки.. ранок як білочка.
з"явилась звичка відзначати виїзд ночі встромленими у вуха джерелами упорядкувачів - ритмів, мелодій, пауз..
після тотального оновлення відправлення на місце тотальної корупції.. і біля щоденного розчарування вмостилась приємність, яка змушує вірити. вір, вір, вір..
познайомилась з неоціненням праці. і знову стало сумно( цікаво, це тільки в нашій країні таке?!
ви б не хотіли продати час? а купити? ні? а жаль..
катастрофічно бракує як його так і грошей. болото піднімається все вище і скоро на поверхню спливатимусь останні бульки кисню..
в школі хочу канікул. на канікулах хочу канікул.
від нього ніякої звістки :(
час до часу забуваю, як це.. весна.. якби органи можна було тимчасово вийняти з себе, я б витягла оте серце у вусі. воно постійно нагадує. робить жалюгідною. ці думки стрілою вгризаються в сонячне сплетіння і я забуваю про біль у голові.
мимовільно заплющую очі від парфумів минулої осені, спогади сипляться на внутрішню сторону повік. ти ж не забереш їх?
живу в чорній матерії чи радше дірі, де відсутні простір і час.
і з кожним тут словом, відчуваю цей бісовий ґудз, який стає все тугішим і безпрерспективним.. ну й нехай. дам на поталу ночі, хоч комусь втіха..
чому в труни не кладуть дзеркала?