Не секрет, що в українському середовищі нема ніякого піїтету перед часами т. з. застою. Я не зустрічав серед українства людей, які б з ностальгічними зітханнями згадували той час.
На минулому тижні мене забанила така собі
zina_korzina. Забанила за цілком невинні
коментарі і запитання напередодні виборів президента в РФ. Журнал цієї дами є таким собі вказівником по "застоям різних епох". Панна кохається в галантному віці, який закінчився Великою Французькою Революцією, полюбляє Bell Epoque, що передувала Першій Світовій війні. Улюблені історичні персонажі також відповідні: Луї ХІV, Фридріх Великий, Вікторія, Нікалай Палкін (так вона пише). З означених епох вона переймається повсякденним побутом людей, особливо вона полюбляє обговорювати моду відповідного часу. Багато місця в журналі приділено кіно совкової доби.
Як на мене, то власне кіно застою чудово пояснює, чому українцям нема чим згадати застій. Совковий застій залишив по собі велику кількість кінофільмів, але українських фільмів там практично нема. Причому нема українських фільмів саме народних жанрів, нема кінокомедій, нема детективів, нема дитячих фільмів, пригодницьких. Тобто для українства застій не залишив жодного позитивного знаку. При цьому всьому застійний негатив вдарив по Україні досить суттєво. Можна лише пригадати боротьбу з українським дисидентством.
Це все, між іншим, пояснює, чому в Україні неможлива диктатура путінського типу. Культурницьки диктатура Путіна спирається саме на культуру застоя і на кіно як на центральну підвалину цієї культури. Українська диктатура має не має такого культурного матеріалу.
Будемо сподіватися, що відсутність української застійної культури допоможе нам в поваленні режиму Януковича.