час
мені здається, що наша проблема у тому, що в нас забагато часу. власне, часу завжди однаково. він є константним виміром нашого існування. нашим дієсловом. ознакою нашої темпоральної приналежності до світу. ознакою приналежності self до площини me. до самих себе. проте часом часу забагато.
з однієї простої причини: час йде від нас, а ми не можемо його наздогнати. він йде із різних причин, які часто від нас ж не залежать. час вирішує нас покинути на одинці із собою. і це найгірше, адже геть не зрозуміло, в який спосіб його заповнити у собі. заповнити цю діру, цю часову лакуну, що звикла витримувати на собі усілякі обмеженості датами, годинами, хвилини, непосильностями й складнощями. обмеженіть іншими для відчуття власної багатогранної іманентної свободи від інших.
в той же час, надмір простоти - це тягар, який невідомо-кому слід адресувати. ним хочеться поділитись. його хочеться передати. проте нема кому. він швидко набридає. це ілюзія, якої хочеться, проте як тільки отримав й побавився - хочеться віддати комусь іншого. хочеться спекатись. хочеться обміняти. навіть не на щось коштовне. принаймні на щось таке, що могло б і приносило б користь. хочеться отримати ознаку модальності. хочеться "б". хочеться допустовості. хочеться можливості бути здійсненим. хочеться здійснювати і здійснюватись. хочеться динаміки. попри неможливість форсувати етапи, що повинні відбуватись у природний для них спосіб, вони повинні закінчуватись і трансформовуватись у фронти робіт, у нові етапи, у нові випробування для нових звершень. адже звершення - це вихід за час, понад час, це знову солодке відчуття його присутності. солодкої нерабської обмеженості ним. і відчуття чіткого розуміння, що буде після нього: і усіх тих фраґментарних часів, що прийдуть після цього одиничного часу.
прийди.
з однієї простої причини: час йде від нас, а ми не можемо його наздогнати. він йде із різних причин, які часто від нас ж не залежать. час вирішує нас покинути на одинці із собою. і це найгірше, адже геть не зрозуміло, в який спосіб його заповнити у собі. заповнити цю діру, цю часову лакуну, що звикла витримувати на собі усілякі обмеженості датами, годинами, хвилини, непосильностями й складнощями. обмеженіть іншими для відчуття власної багатогранної іманентної свободи від інших.
в той же час, надмір простоти - це тягар, який невідомо-кому слід адресувати. ним хочеться поділитись. його хочеться передати. проте нема кому. він швидко набридає. це ілюзія, якої хочеться, проте як тільки отримав й побавився - хочеться віддати комусь іншого. хочеться спекатись. хочеться обміняти. навіть не на щось коштовне. принаймні на щось таке, що могло б і приносило б користь. хочеться отримати ознаку модальності. хочеться "б". хочеться допустовості. хочеться можливості бути здійсненим. хочеться здійснювати і здійснюватись. хочеться динаміки. попри неможливість форсувати етапи, що повинні відбуватись у природний для них спосіб, вони повинні закінчуватись і трансформовуватись у фронти робіт, у нові етапи, у нові випробування для нових звершень. адже звершення - це вихід за час, понад час, це знову солодке відчуття його присутності. солодкої нерабської обмеженості ним. і відчуття чіткого розуміння, що буде після нього: і усіх тих фраґментарних часів, що прийдуть після цього одиничного часу.
прийди.