Игорек, ярче обморок!
"Віддам щастя у дбайливі руки", "Здам, зніму, куплю, продам київське щастя з пропискою". Ватмани з цими написами починають виставу театру пантоміми "Happy people".
У маленькій актовій залі прохолодно і темно. Темрява капітулює лише перед сценою. Різнокольорові ліхтарі неохоче освітлюють п'ятачок помосту. Яскраві персонажі щиро і усміхнено веселяться. Беруться за руки, танцюють, перекидаються. В руках у них червоні, зелені і жовті чемодани. Тут проходить репетиція до презентації театру "Щасливих людей" і вистави "Щастя є". Лише секунда і міми в підтяжках та вигадливих шапочках помічають, що на них дивляться глядачі. Десятеро створінь ніяковіють. Їхні тремтячі руки шукають прихистку сусідських. Обличчя вже не такі безтурботно-веселі. У одного із героїв підкошує ноги. Він хоче шубовснутися долі і втратити свідомість. Сусіди вчасно підтримують. У світлі зеленуватих софітів паралізує стовп пилу. Тишу розриває вказівка режисера: "Игорек, ярче обморок! - актори завмирають, чекаючи інструкцій. Режисер Світлана Деркач пояснює, як грати. Дія продовжується. Ігорьок непритомніє яскравіше.
Під час перекуру, спрагло затягуючись цигаркою, актори розповідають, що ідея вистави у дрібничках. Їх просто треба помічати. "Щастя є" у хлопчика, який бавиться кульками. Воно є у пам'ятника, який став жертвою нахабної пташечки із проблемами травлення. І навіть у мазохіста, що спеціально провокує двох "бичків", які цвиркають слиною крізь зуби. Врешті мазохіст показує "тіпочкам" середнього пальця і разом зі своїми новими "друзями", ховається за кулісами в передчутті свого щастя. Акторам, які є і авторами постановки, йдеться про те, що головне правильно інтерпретувати щастя, адже воно є скрізь.
У прохолодному залі триває жвава розмова. Люди, які ще 10 хвилин тому були мімами, розповідають про те, що вітчизняної школи пантоміми і буфонади немає з часів радянського союзу. Українські мім-величини Мім-І-Річі чи телевізійні Маски давно роз'їжджають по закордонах. "Щасливі люди" не хочуть починати із зарубіжних гастролей чи корпоративів. Кажуть, що ладні працювати днями і ночам. Дехто скаржиться на те, що не вистачає часу на особисте життя. Яскраво нагримована дівчина, вбрана у білий сарафан всипаний зеленими квітами каже: "Тут потрібно обирати, чи ти хочеш реалізуватися, чи брудні пелюшки прати. Це кожен сам обирає!" - додає Римма.
Минулої неділі, 5 квітня, відбулася презентація театру. Водночас це був захист дипломної роботи для ВИШу. Спектакль був не таким цікавим, як спостереження за репетицією. Актори хвилювалися. Сюжети спектаклю подекуди не збігалися за стилем. Декілька мініатюр були коштовними, з потужними емоціями на обличчі і переживаннями. Як от, сцена кохання двох людей під парасолями, які стоять в повній темряві і лише інколи під куполами омбрель запалюють жовтуваті ліхтарики, щораз показуючи нові емоції. Разом із цим траплялися квнівскі, а інколи відвертіші - комедіклабівські - сюжети, з показуванням середнього пальцю і пуканням. Загалом, є енергетика і старання, якими можна виправдати деякі мінуси постановки. Зрештою, вони тільки починають свою театральну дорогу. Побажаємо їм успіху!
Фоторепортаж із репетиції
